ГЕНРІХ ГЕЙНЕ
ГРЕНАДЕРИ
Удвох із полону, з Росії,
Старі гренадери брели.
Поникли вони в безнадії,
Як в землю німецьку дійшли.
Як вісті такі пережити!
Французи здались ворогам,
Все військо велике розбите,
В полоні володар їх сам.
Заплакали браві солдати,
Ті речі почувши сумні.
Сказав один: «Тяжко як, брате!
Всі рани мої, як в огні!»
А другий промовив: «Зустріти
Ладен би я смерть у цю мить,
Та жінка у мене і діти —
Ну, як їм без мене прожити?»
«Що жінка, що діти? Не буде
І з ними спокою вже нам!
Хай жебрають ідуть поміж люди,—
В полоні володар наш сам!
Коли я помру — моє тіло
З собою, мій друже, візьми,
Щоб там у французьку могилу
Між рідними ліг я людьми.
Мій орден вояцький годиться
На серце покласти мені:
Хай будуть і шпага, й рушниця
Зо мною в холодній труні.
Лежатиму я, мов на чати
У землю послали мене...
І раптом почую гармати
І коней іржання гучне.
То він проїздить біля гробу
У сяйві, у громі гармат...
Тоді, імператоре, з гробу
Устане твій вірний солдат!»
Переклав з німецької МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ
