Хрестоматія

РИБАЛКА

Вода шумить, вода бурлить;

Рибалка, повен дум,

Закинув вудку і сидить,

Вдивившись сумно в шум.

Сидів, дивився довгий час...

Враз розійшлась вода,

І з хвилі вирнула нараз

Русалка молода.

І сумно мовила вона:

«Чом вабиш ти мій рід

Людською хитрістю зо дна

В жаркий пекельний світ?

Якби ти знав, як рибці тій

Приємно у воді,

Ти й сам туди б зійшов як стій,—

Одужав би тоді.

Чи ж сонце й місяць з вишини

Не люблять моря, хвиль?

Чи не вертаються ж вони

Ще кращими звідціль?

Тебе ж не вабить ця блакить,

Ця люба голубінь,

Ні власні очі — йти спочити

У росяну глибінь?»

Вода шумить, вода бурлить,

Так пеститься до ніг,—

А серце тугою в'ялить,

Він чує любки сміх...

Вона співала і тягла...

Не знав він — як, чого —

Схилився в воду... З того дня

Не бачили його.

Переклав з німецької ДМИТРО ЗАГУЛ