Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас... за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні.
Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте.
Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви.
Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати...»
ЛЮБІТЬ І ВОРОГІВ СВОЇХ
«А вам, хто слухає, Я кажу: «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти,— не забороняй і сорочки. ї кожному, хто в тебе просить,— подай, а від того, хто твоє забирає,— назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви...»
НЕ СУДІТЬ СВОЇХ БЛИЖНІХ
«Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте і дадуть вам... Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам».
Розповів також приказку їм:
«Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?..»
ДЕРЕВО З ПЛОДУ СВОГО ПІЗНАЄТЬСЯ
«Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з плоду свого пізнається...
Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха з лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!..»
ІСУС НАВЧАЄ НАРОД ПРИТЧАМИ
І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
ПРИТЧА ПРО СІЯЧА
«Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги,— і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам'янистий,— і, зій-шовши, усохло, не мало бо вогкості. А інше упало між терен,— і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добру землю,— і, зійшовши, уродило стократно». Це сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати,— нехай слухає!»
Запитали ж Його учні, говорячи: «Що означає ця притча?»
«Ось що означає ця притча: Зерно — це Боже Слово. А котрі край дороги,— це ті, хто слухає, але потім приходить диявол і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'янистому ґрунті,— це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю, та кореня не мають вони, вірують до вчасно — і за час випробування відпадають. А що впало між терен,— це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами та багатством, та життєвими розкошами,— і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі,— це оті, хто, як слово почує, береже його в щирому й доброму серці,— і плід приносять вони в терпеливості.»
ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА
І Він оповів: «У чоловіка було два сини. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї,— і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля своїх пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам'ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його,— і переповнився жалем, і побіг він, і кинувся на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...» А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть. І персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть,— будемо їсти й радіти, бо це син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!» І почали веселитись вони.
«А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване,— бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той,— і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, скільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив,— ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я...» І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!»
