«Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка — немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси — немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!
Твої зубки — немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли...
Твої губки — немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатового яблука — скроня твоя за серпанком твоїм!
Твоя шия — немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисячі щитів повішено в ній, усе щити лицарів!»
Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!
Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!..»
