Зникли печеніги, але не поселився в руських степах мир. Новий, небезпечний ворог з’явився там – половці. На легких, прудконогих конях налітали вони на міста й села. Грабували, палили, гнали людей у рабство. І ніяк не могли руські князі зібрати сили для відсічі їм. Бо все сварилися поміж собою за владу, за великокняжий стіл у Києві. А половці дедалі більше нахабніли. Вже й до стольного Києва докочувалися хвилі кінноти кочівників.
Переяславський князь Володимир Мономах умовив Святополка Київського виступити проти ворога спільними силами. І рушили їхні війська вздовж Дніпра у пошуках половців. Вивідники кочівників давно помітили руські дружини і передали звістку про них своїм ханам. Зібрали хани раду. Щоб вирішити, як діяти проти князів. Оскільки вони були твердо переконані у своїх силах, постановили : вирушити назустріч русичам і дати бій.
І ось квітневого дня 1103 року зійшлися в чистому полі два війська. І вдарили дружно русичі – захиталися половецькі ряди, почали кочівники втікати. Двадцять ханів половецьких полягло в тій битві. Величезні отари коней, овець і верблюдів захопила руськадружина. І повернулася вона з перемогою.
Принишкли далеко в степах половці. Чотири роки не нападали на руські землі. А потім знову осміліли. І ось уже повели їх войовничі хани Шарукан і Боняк на Київську Русь. Знову грабували, палили, гнали людей у неволю.
Став збирати дружину Володимир Мономах і рушив назустріч ворогу. Перестріли руси-чі половців на річці Сулі й одразу кинулися на них. Ті навіть не встигли вишикувати свої бойові загони. Не витримали натиску русичів, кинулися втікати. Гнали їх дружинники аж до річки Хорол. Розгромили кочівників ущент, захопили всі їхні обози й отари худоби.
Ще кілька разів водив на половців війська Володимир Мономах і щоразу перемагав ворогів, відбиваючи у них бажання нападати на Русь. Ці походи в степи принесли Мономахові славу захисника рідної землі й авторитет великий у різних кінцях землі Руської.
І коли помер Святополк Київський, стали просити кияни Володимира Мономаха до себе Великим князем, найголовнішим над усіма руськими князями. Але він чемно подякував за честь і відповів, що не має права на київський стіл, а тому й далі сидітиме в Переяславі.
І тоді почалося в Києві повстання. Доведені до відчаю здирництвом Святополкових урядників. Люди почали громити будинки воєвод і багатіїв. Повсталий люд знову послав гінців до Володимира Мономаха. І сказали вони йому : тільки його хочуть бачити голов-ним князем. Поїхав тоді Володимир Мономах до стольного града Києва. І повторивлюд усі ті слова, які він уже чув од посланців. Отак і став Володимир Мономах князем київським.
Князювати він почав з того, що знизив податки простолюдинам і цим одразу викликав ще більшу прихильність до себе. А ще став збирати військо, щоб остаточно покінчити з половцями. Тепер під його владну руку присилали дружини всі руські князі, оскільки Володимир Мономах поклав край їхнім міжусобицям.
Дванадцять років сидів на київському престолі мудрий і далекоглядний князь. І були це роки миру й спокою. За Мономаха було збудовано перший міст через Дніпро, нові храми, знову наповнилася державна скарбниця. Київ вкотре пережив період піднесення. Але 1125 року помер сімдесятитрирічний князь. А після його смерті, нажаль, почалися на Русі смутні часи. Знову спалахнули княжі міжусобиці. І ніхто не знав, яке горе невдовзі прийде на їхню рідну землю з навалою монголо-татарських полчищ.
Петров Олександр
Украинская Баннерная Сеть