Нещодавно в курсі давньої української літератури з’явилася справжня перлина епічного зображення героїчної історії нашого народу – „Велесова книга”. Цікава доля цієї незви-чайної книги. Вона була знайдена 1919 року полковником білої армії Алі Ізенбеком у по-міщицькому маєтку селища Великий Бурлук харківської губернії. Історія знахідки тісно пов’язана з нащадками козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського, що були перебиті повсталими селянами. Алі Ізенбек вивіз „Велесову книгу” до Бельгії і там намагався прочитати письмена на деревяних дощечках. № 1925 року над незвичайною книгою починає працювати Юрій Миролюбов-Лядський, український емігрант. Перший і найповніший переклад „Велесової книги” за розшифровкою Ю Миролюбова-Лядського був зроблений нашим сучасником Борисом Яценком, кандидатом наук з міста Ужгорода.
Твір був написаний на 74 дощечках, які були остаточно пронумеровані М.Скрипником за кордоном. У 1968 році упорядник писав : „Велесова книга” дає тим, хто здатні почути й зрозуміти голос предків, надзвичайно багату змістом відповідь на запитання : Хто ми? Чиї діти? Яких батьків?”
Отже. Ця пам’ятка не є літописом, але насичена історичною інформацією. Ми бачимо розлогу картину походження слов’ян, історію утворення русі, битв, описи побуту й вірувань, світогляду народу. „Велесова книга глибоко розкриває героїчний характер русів, які гідно захищали рідну землю від ворогів. Загарбники ототожнювалися зі силами зла, що виходять із теміні : „У темній ямі повзають і погрожують нам хворобами, маром-марою і кінцем життя всім”. На допомогу приходить бог світла, що розбиває мечем-блискавкою пітьму. Описані героїчні подвиги праотця Ора та його синів Кия, Щека та Хорива. Майже одночасно з Ором з’явилися в Криму та на північних берегах Чорного моря греки та хазари, з якими точилися криваві війни. Греки хотіли „за рахунок руського народу збагатитись”. До речі, автори „Велесової книги” дорікають нашим пращурам, що греки надали „нам письмено своє, аби ми взяли його і розгубили свою память”. Аскольд, хрещений у греків, став знаряддям їхнього впливу на Русь. Його переконували, що руси – то розбійники.
Перемогами були відзначені й війни з римлянами, а полонені „трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас”. У IV столітті тривалою і напруженою була війна з готами, яких Мезенмир вигнав за межі Русі.
Автори у найяскравіших фарбах змальовують героїзм, мужність, здатність до самопожертви русів, які давали клятву вірності народові та з гідністю дотримували свого слова. Воїн мав померти в бою, ніж покинути поле бою. Зрадників карали нещадно :
Кара буде його тяжка, і рід викине його
І жалю не оплаче його, ім’я його забуде.
А самі витязі прославлені будуть від родів
До родів наших.
На відміну від літописів , у „Велесовій книзі” заперечується факт запрошення варягів на князювання. Ні Аскольд, ні Рюрик не були бажаними на Русі. Автори „Велесової книги” сумують, що міжусобиці послабили державу, руси втратили єдність. Через це народ став беззахисний перед ворогом.
Таким чином, „Велесова книга” – сторінка нашої славної історії. Ця пам’ятка пробуджує у нас гордість за пращурів, що боронили рідну землю від ворогів. Борис Яценко підкреслював : „...наша історія починається не з Аскольда. Рюрика чи Олега Віщого, приблудних вояків. Вона сягає в глибину ще приблизно двох тисяч років, які сповнені кривавої боротьби за виживання, честь і гідність народу”.
„Велесова книга” віддзеркалює правдиву історію та відкриває перед нащадками шлях у майбуття, дає вичерпні відповіді на питання, поставлені М.Скрипником.
Петров Олександр
Украинская Баннерная Сеть
Скориставшись творами, запропонованими у цьому виданні, учні 5–11 класів ефективно підготуються до написання контрольних та іспитів. Тематика робіт повністю охоплює шкільний курс (згідно з новою програмою навчання) і відповідає вимогам до написання учнівських та абітурієнтських творів.
