Творчі роботи наших відвідувачів

ПОТАЄМНІ ЗАКУТКИ ПАМЯТІ

Наші давні-прадавні предки – східні слов’яни – були землеробами, скотарями, ремісниками і мисливцями. До того ж вони були знані як непохитні загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку.

Слов’яни були язичниками – тобто вони обожнювали могутні сили природи, поклонялися духам предків і вірили у потойбічне життя. Молилися вони багатьом богам. Найвищим божеством у них вважався Перун – бог грому і блискавки. Дажбог був богом сонця і багатства. Сварог – бог вогню, Стрибог – бог вітрів, а Велес – бог скотарства.

Наші прапрапрадіди також поклонялися сотням духів лісів та річок. Вони вірили, що існують лісовики, домовики, упирі, мавки (казкові лісові істоти в образі гарних дівчат), русалки, німфи, поторочі(привиди). Вважали,що на небі є стільки зірок, скільки людей живе на землі, тобто у кожної людини – своя зірка.

Предки наші віддавна шанували землю, називали її „мати”,”свята земля”. Її уявляли живою істотою, здатною відчівати біль. Надзвичайно шанованими були також вода, вогонь, місяць, блискавка, як такі, що мали чудодійну силу. Люди шанували ці стихії, але й боялися їх.
Досі збереглися в пам’яті народній своєрідні погляди на такі явища, як вітер, вихор, сніг, дощ, веселка, хмара, роса тощо. Тут переплелися, мов у вінку, сонцепоклонницькі вірування з тонкими спостереженнями.

Майже в кожного народу від прадавніх часів зберігаються перекази, де діють не лише люди, а й безсмертні боги, напівбоги, фантастичні тварини, відбуваються дива. Всі ці легендарні оповіді знайшли соє заслужене місце на сторінках численних книжок.

Так, людська душа завжди інстинктивно прагне того, що нагадує про її безсмертну духовну природу. Отож зазарнімо в потаємні закутки памяті людської, збагатімося знаннями про минуле – родовідне коріння наше.

Петров Олександр