Деревообробництво – найдавніший вид українського народного мистецтва. Літописні відомості й археологічні знахідки підтверджують застосування в давні часи дерев’яного посуду, простих меблів, засобів транспорту.
Найбільшого розквіту досягло деревообробництво у XIV-XVI стст., оскільки необхідно було забезпечити простих людей і феодальну знать необхідними виробами з дерева.
Сільські деревообробні промисли поступово відокремлювалися від рільництва. Характерною особливістю було поширення бондарського посуду, ложок. Однак селяни не залишали хліборобства, для багатьох з них заняття ремеслом залишалося допоміжниою галуззю в осінньо-зимовий період.
Теслярі оздоблювали різбленням дерев’яні предмети господарського вжитку : вози, сани, ярма, притики, кісята. А на замовлення односельців виготовляли лави, скрині, столи, стільці. Полиці та божниці. Майстри наче змагалися у виготовленні найкращого візерунка.
Українці здавна вважалися добрими господарями. Їхні оселі завжди охайні, привітні. І неабияке значення надавалося прикрашанню одвірок, сволоків на зовнішніх карнизах. На Слобожанщині, наприклад, переважали соковитиі пластичні мотиви – іоніки, намистинки, „сухарики”. У Карпатах різблення на одвірках було плоским і складалося з кола, заповненого тонким дрібним візерунком, та стрічки у вигляді скрученої „вірьовки”.
На початку ХХ століття і в наступні десятиліття художня обробка дерева в Україні залишалася на високому рівні передусім у регіонах, багатих на ліс, де плекалися давні традиції деревообробництва. Тому розвиток деревообробних ремесел у Західній України був найбільш поширеним. Колісники виготовляли колеса; ложкарі – ложки; бондарі робили хлібні діжи, бодні, шаплики, діжки; стельмахи – вози та сани; теслярі будували житла; столяри майстрували хатнє начиння – столи, лави, мисники. Усе це полегшувало щоденну працю селян, а також вирішувало багато побутових проблем. У цей період працювали талановиті майстри-одноосібники. Недарма польський етнограф Казимеж Мошинський підкреслював, що слов’яни жили в „дерев’яному віці”.
З часом ковалі і слюсарі стали виготовляти до деревяних предметів металеві частини або суто металеві речі. Не тільки в містах, але й у селах шевці шили взуття, кравці – одяг, плахти, запаски, свити тощо, кушніри займалися вичинкою шкіри та пошивом кожухів.
А скільки виробів гончарів можна було купити на ярмарку ! Це і миски, і глечики, і горщики, і барильця, і куманці, тикви.
Отже, розвиток ремесел на селі був досить поширеним. Зараз найкращі вироби майстрів прикрашають експозиції етнографічних та історичних музеїв України. Ми маємо можливість оцінити художній смак, талановитість народних умільців минувшини.
За роки незалежності нашої країни активізувалася робота по відродженню народних ремесел. Українське товариство по охороні пам’ятток і культури підтримує народних майстрів, влаштовуючи виставки їх найкращих виробів. Останнім часом дуже популярними стали майстер-класи, які дозволяють молоді доторкнутися до народних традицій і оволодіти технікою древніх ремесел.
Петров Олександр
Украинская Баннерная Сеть
Скориставшись творами, запропонованими у цьому виданні, учні 5–11 класів ефективно підготуються до написання контрольних та іспитів. Тематика робіт повністю охоплює шкільний курс (згідно з новою програмою навчання) і відповідає вимогам до написання учнівських та абітурієнтських творів.
