Мало кому з руських володарів присвятив літопис стільки уваги, як Ользі, вдові князя Ігоря, що протягом двох десятиріч виступала в ореолі мужності й жіночого чару.
Після смерті чоловіка через малолітство сина Святослава Ольга стає фактично великою княгинею. Це було винятковим явищем суворої середньовічної доби. У всій Європі панує фізична сила, кожен володар був насамперед воєначальник, вождь армії, а на київському престолі з’являється жінка, котра впродовж кільканадцяти років має владу у великій державі. Чи не є це свідоцтвом її незвичайності й таланту і підтвердженням характерис-тики Ольги, яку дає літопис – „наймудрішої серед усіх людей”?
Цей факт дає уяву про високий рівень культури і моралі держави, що беззастережно кориться владі слабкої жінки, держави, що в добу панування фізичної сили шанує розум і душевну силу.
У зовнішніх стосунках Ольга віддавала перевагу дипломатії перед війною. У957 році їде вона до Константинополя для переговорів із візантійським імператором. До сих пір історики сперечаються з приводу конкретної мети візиту. Залишилося безцінне джерело, книга імператора Костянтина Багрянородного „Про церемонії”, де докладно описується зовнішня сторона урочистої зустрічі княгині Ольги в палаці. Автор перелічує почет княгині : з нею були племінник, двірські жінки, священник Григорій, 20 послів, 44 купці, перекладачі – разом 80 осіб. Княгиню Ольгу у супроводі почту введено в найкращу залу палацу. Де вже чекав на неї імператор Візантії.
Після короткої розмови запрошено княгиню на учту, де вона сиділа за одним столом з імператрицею – рідкісна увага до гостей, можлива тільки, якщо вони християни. Очевидно, приїхала княгиня Ольга вже християнкою, на що вказує й трапезування за одним столом з Костянтином Багрянородним та його родиною і наявність священника в почті.
Княгиня Ольга держала сильною рукою державну систему й не дала їй ані ослабнути, ані розвалитися, наладила дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Європи.
Освящення княгині Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підставу літописцю нестору писати. Що вона „сіяла, як місяць уночі”, і порівнювати її з „вранішньою зорею перед сонцем”.
Петров Олександр
Украинская Баннерная Сеть