Творчі роботи наших відвідувачів

СИМВОЛ ЖИТТЯ І БАГАТСТВА

У слов’ян, як і древніх єгиптян, хліб символізував життя і багатство. Справді, слово Хліб можна писати з великої літери, як і Батьківщина, Батько, Мати, Мир, Воля, які позначають найважливіші для людини поняття. У нас на Батьківщині є чимало давніх традицій, пов’язаних із зерном, хлібом, хліборобством – і не лише українських. Наприклад, татари України сьогодні відроджують свої традиційні свята. Це свято урожаю – Униш бейреме та сабантуй. Сабантуй в перекладі з татарської :”Сабан” – плуг, „туй” або „той” – свято. Отже – це свято плуга, свято першої борозни. Святкували його в давнину перед сівбою. Це був веселий огляд того, як господар зумів за довгу зиму зберегти коня, віз і ... почуття гумору.

В Україні всі віки зустрічають гостей хлібом-сіллю, розуміючи, що гість – дому радість. Гість, приймаючи дар, цілує хліб і ,посоливши, куштує його. Розділити з кимось хліб-сіль означало подружитися, побрататися. Вірили, що хлібом-сіллю можна зробити друзями навіть запеклих ворогів. З хлібом споряджали того, хто вирішив пошукати долі у далеких землях, проводжали рідних та близьких в останню путь, поминали померлих. А з весільним короваєм ще й нині благословляють на щасливе життя молодят. А от коли починали будувати нову хату, під сволок клали саме хліб і сіль. Медовим солодким хлібчиком (пряниками) пригощали дітей та дорослих на різноманітних святкуваннях.

З язичницьких часів наш народ мав глибокі хліборобські традиції, які й наклали свій відбиток на святкування християнських свят.

На Масницю (Масляну, Масляницю) святкували весняне пробудження природи, а за християнським звичаєм Масниця співпадає з останнім тижнем перед Великим постом. В Україні протягом цілого тижня розваги супроводжуються пригощанням млинцями (той самий прадавній хлібчик) та варениками з сиром.

На свято сорока святих випікали печиво у вигляді пташок – такі собі жайворонки з тіста. Їх пекли 40 штук, їли протягом дня. Причому обов’язково діти. Вони бігали по селу, підіймали вгору „пташок” і закликали з вирію птахів, тобто запрошували весну.

У християнських народів хліб має і релігійний зміст. На Великдень у церквах освячують паски та великодні бабки. Це спеціально випечений хліб,що символізує тіло Ісуса Христа. Його господь наказав своїм учням споживати як спомин про себе. Цей ритуал перейшов із щорічного свята Великодня на щотижневу службу. У неділю, під час святої літургії, хлібом причащаються на прощення гріхів і на життя вічне. У церкві благословенний хліб, який використовують як пожертву, називають проскури.

Свято Трійці або П’ятидесятниці злилося з прадавніми українськимиЗеленими святами.Стародавні слов’яни пов’ли Зелені свята з завершенням весняних польових робіт. Святкування символізує прихід літа. Це зевершення весняного і початок літнього календарного циклу. В цей час квітнуть хлібні злаки, а від цвітіння хлібів залежить врожай. За стародавнім віруванням – померлі предки є охоронцями свого роду, їх душі здатні впливати на врожай і допомагати своїм нащадкам-хліборобам. Колись вважали, що на хлібній ниві їх духи і перебувають. Тому здавна на Зелені свята встановився звичай поминати померлих родичів. Господиня пекла книші, пиріжки з сиром. Готувала коливо (різновид куті) з ламанців з маком і медом.

А на Спаса припадає закінчення жнив, перші кілька колосків клали на стіл, щоб у хаті не переводився хліб, а першого снопа відкладали для дідуха. Предки вірили. Що коли вижати ниву, то добрі духи вселяються в останній почесний „сніп-Дідух” і переселяються до господаря в клуню. Дідух – це прапрадід. Прапрадіда – „батька первісної рідні” – вважали невмирущим, вічно живим, найпершим предком українців. На обжинки з першого зерна випікали коровай. Коровай символізував завершення аграрного року. Разом із обжинковим снопом він є одним із найважливіших символів-атрибутів свята Врожаю. На Спаса, для поминання предків, варять першу в році кутю з першої намолоченої пшениці. Після освячення у церкві плодів, колосся пшениці, зілля та меду сідали за стіл, на якому обов’язково був калач.

До свята Святого Андрія. На день молодіжних гулянь, дівчата випікали круглий хліб з отвором в середині. До тіста обов’язково додавали мед. Називався цей хліб Калитою і був центром веселощів. Через отвір Калиту рушником чи шнуром підвішували до сволока. Сторожив Калиту так званий „Пан Калитинський”, тримаючи в руці квача, обмащеного в сажі. Інший юнак, скачучи верхи на коцюбі, - „Пан Коцюбинський” – намагався підібратися до Калити. Між ними розігрувалося веселе дійство.

На Різдво в хату вносять дідуха – Дідух-Рай або Сніп-Рай – снопик з хлібних злаків, який символізує добрий урожай, мир та злагоду, достаток у домі і є місцем перебування дідів-прадідів. У народі його ще називають дідом, колядою чи колядником.Це своєрідне пожертвування найкращого збіжжя, снопик зберігали з часу обжинків. Дідуха ставили й приповідали :”Дідо йде до хати, а всяке зло – з хати”. Традиція ставити дідуха існує ще з дохристиянських часів.

А Святвечір починають з „божеської” страви – куті, страви, яку традиційно готують з варених пшеничних зерен, маку та меду. Чи не нагадує вам кутя праматір нашого хліба? Кутя – символ єднання з Богом та зі світом померлих. Кутя або коливо подається також в день поминок. А ще на Святвечір на столі обов’язково присутні коржі – символ щастя та довголіття – та пампушки, що символізують всіх святих і є символами свята і радості.

Чи помічали ви, що чим вище піднімаєшся на гору, тим далі відсуваєтья горизонт? Так і з нами – чим більше пізнаємо якусь знайому і звичну річ, тим більше запитань перед нами постає, відкриваються нові горизонти пізнання. Спробуймо наблизитись до тих горизонтів і ще багато дізнатись цікавого.

Петров Олександр