СВІТ ПРОЗИ

Оповідання

ДМИТРО ЧЕРЕДНИЧЕНКО

Дмитро Чередниченко — відомий український письменник і перекладач. Він є автором художніх книжок для дітей та шкільних підручників.

Твори Дмитра Чередниченка приваблюють читачів захопливим, дотепним змістом і сміливою вигадкою.

ХЛОПЧИК ІВАСИК І ДІДУСЬ ТАРАСИК

Був собі хлопчик Івасик, якого дуже любив дідусь Тарасик. Любив, доглядав, бо Івасик часто мудрував. Ідуть ото вони луками як рівні, тільки й того, що дід висо-окий, а хлопчик низе-енький, дід бородатий, а внук

навіть безвусий, у діда долоня, як сонях, а в хлопчика долонька, як ромашка. Ідуть собі, розмовляють, над нелегкими загадками вдвох метикують. А найбільше тих загадок в Івасика виникає.

—  Діду, ді’!.. А куди ховаються рибки від дощу?

—  А й справді — куди? Треба буде, онучку, дослідити. Ось підемо в дощ до річки та й засядемо в кущах, в куширах1 та й будемо спостерігати... Ми їх неодмінно застукаємо зненацька.

—  О, діду! Ді’!.. А яким молоточком і по якій кувалдочці зозуля кує? Чуєте? Ку-ку, ку-ку... Ось прислухайтесь: день-дзень, день-дзень...

1 Кушир — водяна кропива.

—  Ти знаєш, онучку, я вже давненько над цим задумався. Я вже й підкрадався та придивлявся. От-от, здається, побачу. Ось вона, зозулька, й замахнулася, ось у очах мелькнуло — і вже чую: ку-ку, день-дзень...

—  То, може, разом, діду, ми дослідимо?..

—  Авжеж, Івасику. Авжеж...

Якийсь час ідуть вони мовчки. Дідусь думає про своє, Івасик — про своє. Івасиковій ручці, що як ромашка, тепло й затишно у дідовій руці, що як сонях. Коли це хлопчик просто засипає діда своїми загадками, наче в горіховій скриньці їх набрав.

—  Діду, ді’!.. А щука спершу під лінійку собі стежку виміряє, що так рівно шугає?..

—  Діду, ді’! — не дає онучок дідові й слова на відгадку сказати. — А коли риби ходять у школу, то в чому вони зошити носять?

—  Я...

—  Ні, діду. Ні... А в щуки є пропелер, що вона так швидко плаває?.. Діду, ді’!.. А риби вранці вмиваються?.. Ой діду... А жирафа така, як телевежа? Що, вона мультики показує?.. — і хлопчик замовк.

—  Ну й багато ж ти мені загадок назагадував!.. Як мені їх розгадувати? По черзі?..

—  Стривайте, діду, стривайте... А на що схожий човник?

—  На...

—  На вербовий листок, діду. А тополька на що схожа, га? Ану, діду, відгадайте...

—  На...

—  На пір’їну, діду! Бачте, яка зелена пір’їна стоїть. Одна, друга, третя... А разом — наче зелений гребінець. Ой діду, — струмок. Як же ми перейдемо?

І хлопчикові стало страшно: коли не перейдуть струмка, то як же вони потраплять додому?

—  Тепер ти, внучку, відгадай цю загадку.

—      На крилах перелетимо...

—      А в тебе є крила?

—      Нема-а-ає...

—      Ну, що ж, тоді вилазь на діда верхи та й поїдемо. Дід Тарас підкотив холоші, посадив собі хлопчика

на плечі та й:

—      Но-о, конику. Но!..

Перебрів той струмок, вийшов на стежку, порослу кучерявим споришем, і погуцикав до села:

—      Додому, конику, додому!..

Івасик глянув на небо: і маленькі, як він, рожевуваті хмарки також додому пливли.

• Знайди і прочитай опис зовнішності Івасика й дідуся. Який художній засіб використав у ньому письменник?

• 3 якими запитаннями хлопчик звертався до дідуся? Як можна знайти відповіді на них?

• Словами з тексту доведи, що загадки Івасика сипалися, як з мішка горох.

• Який малюнок ти запропонуєш до кінцівки оповідання?