ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Два кольори

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги,

Переплелись, як мамине шиття,

Мої сумні і радісні дороги.

[...]

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому,

Лиш горточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Сріблиться дощ в тоненькому тумані,

Як ниточка в прозорім полотні.

А сонце по його блискучій грані

Тече і душу сповнює мені.

Ліричний герой просить зустріти його і зупинити ласкавим поглядом його страждання.

Моя печаль тебе не поневолить,

А тільки радісний розбудить щем,

Немов цього туману срібна волоть,

Замаєна і сонцем, і дощем.

Вірш Д. Павличка «Два кольори» був покладений на музику й став народною піснею. Ця поезія близька і зрозуміла кожній людині. Основні мотиви лірики поета — історія народу, проблеми нації, мовне питання, психологічний самоаналіз.