БІЛИЛОВСЬКИЙ КЕСАР (псевд. — Цезар Білило, Цезарко, Іван Кадило, 04.03.1859, с. Стополівка, тепер с. Вознесенське Черкаської обл. — 28.05.1938, Сімферополь) — поет, перекладач, видавець.

Народився в родині фельдшера. Навчався у Полтавській гімназії, закінчив гімназію у м. Дерпт (1875). Вишу освіту здобував у Дерптському, Лейпцизькому, Віденському університетах, 1883 р. закінчив Єнський університет зі званням доктора медицини та хірургії.

Переклад німецькою мовою вірша Т. Шевченка «Нащо мені чорні брови» — перший друкований твір К. Білиловського, (опублікований у лейпцизькій газеті 1876 р.). У Відні зійшовся з академічним студентським товариством «Січ», друкував у його «Славянском альманахе» свої поезії. Надсилав твори до галицьких часописів «Наука», «Весна», «Світ», «Зоря», в «Труде» (1882) вийшла стаття «Несколько слов о переводе гетевского «Фауста» на украинский язык Йваном Франком».

Після закінчення навчання за кордоном через «політичну неблагонадійність» для К. Білиловського не знайшлося роботи в Україні. Був призначений лікарем у м. Петропавловськ (Казахстан). Як публіцист і популяризатор української культури виступав у місцевій пресі; як автор, декоратор і режисер виступав у аматорських гу ріках.

У 1882 — 1899 К. Білиловський жив у Петербурзі, працював у медичному відділенні губернського правління, в медичному департаменті. Цей період дуже плідний у його творчій, зокрема культурницько-просвітницькій, діяльності. Активне листування з І. Франком, М. Лисенком, Д. Яворницьким, М. Старицьким, Я. Щоголевим, В. Самійленком та іншими митцями морально підтримувало й наснажувало його. У Петербурзі він потоваришував із В. Короленком, І. Анненським, А. Майковим, М. Михайловським та ін. Вів наукову діяльність: узагальнив свої раніші етнографічні та соціологічні спостереження в статтях, другій дисертаційній роботі на звання доктора медицини. Зібрав, упорядкував і видав два випуски альманаху «Складка» (1896, 1897).

Така культурницька активність К. Білиловського привернула увагу властей, і його направили зі столиці до м. Митава Курляндської губернії (нині Латвія) помічником лікаря — інспектора. 1905 р. брав участь у революційних заворушеннях, за що його заарештовано й вислано за межі губернії. У пореволюційний час К. Білиловський працював у відділі охорони здоров'я Кримського ревкому. В 1925— 1932 рр. обслуговував персонал радянських представництв у м. Решт (Персія, нині — Іран). Там виступав з літературознавчими доповідями про Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Некрасова. Після повернення з-за кордону до останніх днів жив у м. Сімферополі.

Поетична творчість К. Білиловського невелика за обсягом. Поезія його тематично одноманітна, написана в дусі реалістичної традиції пошевченківської пори. У ній переважають патріотично-ностальгічні мотиви («З Альпів», «У батьківському краї», «Переселенці»), співчутливо-соціальні («Сиротина», «Собака», «Праведник»), є й ніжна акварельно-пейзажна лірика («Вечір», «Тиха ніч», «Ставок, мов дзеркало...»). З-поміж любовних поезій вирізняється цикл «Ользі», присвячений рано померлій дружині.

К. Білиловський одним із перших в українській літературі (слідом за А. Кримським) звернувся до східної культури. Йому належать вірші на мотиви казахського фольклору, соціально-філософська поема «Цар Джеган, або Мармуровий сон», цикл ліричних поезій «Персіянські мотиви». К. Білиловський — автор поем «Клим Ганеба», «Халепа, або Генерал Став-Ставиця», «Ілько-фейлетоніст», «Іфігенія з Тавриди». Українською мовою перекладав твори Й. Гете, Ф. Шіллера, Г. Гейне.

У наш час поезії К. Білиловського видані збіркою «В чарах кохання» (К., 1981).

Літ.: Дегтяров П. Залюблений в красу рідного слова // В чарах кохання. К., 1981; Дегтяров П. Городовой враг Петропавловска // Простер. 1983. № 6.

Р. Мовчан