БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО ПАВЛО (27.08.1774, м. Прилуки, тепер Чернігівської обл. — 23.06.1856, там же) — письменник, літературний критик, мовознавець, педагог.

Народився в родині потомків козацької старшини. Виховувався в Сухопутному шляхетському кадетському корпусі (Петербург), де одержав чин поручика (1793). Служив у війську, а після відставки (1798) в чині капітана жив і служив у Прилуках — в суді, наглядачем повітового училища, педагогом приватного пансіону. Вів різнобічну просвітню діяльність: писав українською і російською мовами твори з природознавства й техніки, медицини та археології, економіки сільського господарства, укладав підручники з логіки та естетики. Був обраний членом Товариства наук при Харківському університеті (1817), згодом — Біблейського Товариства любителів російської словесності при Московському університеті (1820) та Петербурзького Вільного економічного товариства (1824). Перекладав твори західноєвропейських письменників (Ф. Шіллера, А. Лафоіггена, Р. Шерідана), переробляв і переспівував твори німецьких романтиків (зокрема, «Леонору» Г. Бюргера), хоч у власних естетичних трактатах («Существенные свойства поэзий и риторики», 1821), критичних розробках од М. Ломоносова й Г. Державіна («Полезно ли критиковать великих писателей», 1818) дотримувався класицистичних традицій.

Писав також оригінальні байки, балади, віршовані казки, романи, п'єси, але за життя надрукував лише вірш «Моє счастье» (Укр. журн., 1825. № 10). У творчості одного з перших українських байкарів порушувалися проблеми гуманного ставлення до трудівників («Білка да Кроти», «Вовк да Ягня», «Гуси» та ін.), соціальні й морально-етичні проблеми («Мудрець да Старшина військовий», «Сковорода», «Пан писар»). Помітне місце серед ранніх творів нової української літератури посідає бурлескно-травестійна жартівлива поема в стилі «Енеїди» І. Котляревського «Горпинида, чи Вхопленая Прозерпіна» (1818 р., опублікована 1871 р., переробка поеми Ю. Луценка і О. Котельницького) «Викрадення Прозерпіни», 1795). Після смерті письменника опубліковані дві збірки: «Приказки» (К, 1871), де поряд з оригінальними байками вміщено переробки байок А. Лафонтена, Г. Е. Лессінга, Ж. Флоріана, І. Крилова, І. Дмитрієва, а також українських казок, і «Гостинець землякам. Казки сліпого бандуриста, чи співи об різних речах» (К, 1872), зміст якої склали 15 оригінальних балад і переспівів та 23 українських казки.

Як критик П. Білецький-Носенко одним із перших привітав паростки нової української літератури, запевняючи, що «казочки Гулака-Артемовського читалися з таким же невимовним задоволенням, як «Енеїда» Котляревського... багато хто завчив цілі тиради з них». У передмові до своїх приказок він закликав письменників писати для люду й високо оцінив твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Костомарова, А Метлинського, Т. Шевченка, а в статті «Про мову малоросійську» засуджував російську самодержавну політику, шовіністичну зверхність над українською мовою й літературою. П. Білецький-Носенко склав «Словник малоросійської або південно-східної російської мови» на матеріалі живих говірок і творів українських письменників першої половини XIX ст. (записані в 1838 — 1842 рр.), який не втратив свого значення й донині.

Серед великої рукописної спадщини письменника — історичний роман «Зиновий Богдан Хмельницкий. Историческая картина событий, нравов и обычаев XVII века в Малороссии» (1829), написаний під впливом історичної прози В. Скотта, М. Загоскіна, Ф. Булгаріна, одноактна п'єса «Йван Золотаренко» (1839), «Словарь немецких писателей» (1816), «Словарь герменевтический, лингвистический, периодический, географический» (1832).

Літ.: Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы XIX ст. К., 1884; Известие о трудах Белецкого-Носенко «Москвитянин». 1855. № 8; Маслов В. И. Неизданньш роман П. Белецкого-Носенко «Зиновнй Богдан Хмельницкий» (1829) // Наук. зап. Київ, ун-ту. К.,1954. Т. 13. Вип. 2. № 6; Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини XIX століття. К., 1959; Деркач Б. А. П. П. Білєцький-Носенко. Життя і творчість. К., 1988.

П. Федченко