Строфа - Словник літературознавчих термінів - літературозначий довідник визначень - Українська література

Строфа (грецьк. strophe — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність тощо). Проте безпідставно ототожнювати С. з будь-яким версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, що вона наявна у білому вірші, де композиційну функцію, притаманну римам, виконують клаузули. Термін "С." виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою). Класифікація С. як естетично відчутного і важливого прояву ритмоінтонаційної та змістової цілісності вірша залежить від його внутрішньої структури. Наймінімальнішою С. вважається двовірш (дистих), максимальною — вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування, на відміну від античної версифікації, яка у своєму метричному (квантитативному) віршуванні спиралася на чергування різної кількості стоп (алкеева С, сапфічна С. тощо). У силабо-тонічній системі, крім двовіршів (дистихів), розрізняються тривірші (терцети, терцини), чотиривірші (катрени), п'ятивірші, шестивірші (секстини), восьмивірші (октави), дев'ятивірші (нони), десятивірші (децими) та ін. Існують також "тверді строфічні форми", що мають тільки їм властиву внутрішню конструкцію: сонет, тріолет, рондо, рондель, рубаї і т.п. Історично можливі зв'язки між С. та віршовим розміром (олександрійський вірш українського шестистопного ямба) або жанром (децима оди) тощо.

загрузка...

Словник літературознавчих термінів

Відовіді ЗНО 2010 зі всіх предметів