В. Коваленко,

кандидат педагогічних наук

Черкаси

Скарбничка думок

«Художник пише не те, що бачить, а те, що побачать інші» (Поль Валері)

«Для того, щоб здивуватися, досить хвилини; для того, щоб здивувати, потрібні довгі роки» (Клод Гельвецій)

«Краса — змагання до досконалості»

Тема: Психологія творчості українського художника (на прикладі роману В. Захарченка «Холодний профіль камеї»).

Мета: продовжувати знайомити старшокласників із проблемами психології творчості, зокрема із основними етапами створення мистецького продукту (визрівання, народження задуму, його реалізація та перевірка на життєздатність); розвивати вміння інтерпретації символіки кольору, імен, окремих художніх деталей.

Хід заняття

1. Обмін новими думками, враженнями, інформацією щодо подій в літературно-мистецькому житті України, зокрема міста (села).

2. Скарбничка думок.

Порада: перед обговоренням проблем психології творчості в романі словесникові необхідно звернути увагу старшокласників на думки відомих людей — як на своєрідні настанови, правила художньої творчості — та спробувати пояснити їх зміст. У процесі творчої співпраці (формування власного літературного досвіду) учнів варто привчати вести щоденник, куди вони зможуть занотовувати нові думки, враження для майбутньої творчої праці.

3. Творчий діалог.

Вступне слово вчителя. Чи легко бути митцем, проживаючи не одну мить найцікавішого, найсолодшого життя од відправної точки-задуму мистецького твору до його завершення? Чи легко бути українським митцем в уже незалежній, проте ще неукраїнській Україні, коли справжній вибір, що відповідає твоєму характеру та способу буття у цьому світі, зокрема, на своїй землі, зустрічають вчорашні «духовні і фізичні ключарі» вибухами «пароксизму люті вже не скільки проти «етой незалежності», а й проти тебе — «предателя, оборотня», проти твоєї рідної мови, що через сімдесятиріччя проклюнулася джерельними словами, проти твоєї історії, твого роду?...

В оцій риториці відразу вгадується Василь Іванович Захарченко, лауреат національної премії імені Т.Шевченка, у чиїх художніх одкровеннях була і залишається Україна — на її розхрестях минулого і майбутнього. Саме вона стала джерельною основою нового роману «Холодний профіль камеї», під час прочитання-перечитання якого кожному відкривається філософський смисл буття не тільки людини-творця, а й себе як українця.

Аби максимально наблизити до читача світ найтонших мистецьких порухів українського художника, В.Захарченко вдається до пошуку самобутніх індивідуальних способів побудови сюжету, водночас тонко вимайстровує усі етапи народження мистецького твору ічерез самоспостереження демонструє в цьому стадійному розвитку вияв цілісної психічної діяльності митця з його духовною організацією, власне людяністю; рішучістю та волею у досягненні творчого задуму, попри всі несприятливі обставини; свободу вибору та почуття гідності з опонуванням до всього того, що, за Гете, «для митця невластиве».

Скромний, але характерний, як і В. Захарченко, головний герой «…холодної камеї», талановитий художник Артем Петрович Бекетнии, впродовж усього твору «доростає» до теми майбутньої картини.

Запитання: Який момент у творі засвідчує початок народження задуму щодо створення нової картини?

Помічний матеріал для вчителя

Художника вражає інтригуючий початок-сон, що є своєрідним інсайтом, супроводжуваним народженням потоку ідей: на знайомій автотролейбусній зупинці, де досить людно, навпроти центрального ринку під дощем на тротуарі «в чорному місиві» болота тонуло немовля. Лише голівка ще трималася зверху, а «очка покірно дивилися на світ». Але дитину ніхто не рятував: перехожі напівбайдуже, напівстривожено зиркали на дитячу голівку і минали. Минула і жінка, яка Артему Петровичу здалася матір'ю. Не порятував і він: «якась дужа сила скувала йому рухи...».

У ранішніх розмислах художник намагається себе виправдати, адже уві сні він був лише пасивний спостерігач, глядач. Однак оте, що підсвідомо випорснуло, «не контрольоване нашорошеним розумом», рушило на нього зливою риторичних запитань: «Що ж це було?», «Хто ж та дитина?», «Чому не запам'ятав профіль тої жінки?»

Щось притчево-моральне вбачав у своєму сні і розумів, що «… робота буде довга... головне, не сполохати те, що йде до тебе, дається тобі, відкривається поступово... Але й не відкладати на потім, бо «магма може застигнути».

Запитання і завдання: Як починається довгий (упродовж року) творчий пошук реалізації художником задуму картини з попередньою назвою «Дитя»? Значимість творчого завдання, яке ставить перед собою художник, вимагає від нього неабияких емоційних затрат і фізичного здоров'я. Прокоментуйте світ його внутрішніх почувань.

Помічний матеріал для вчителя. Перевірці на життєздатність народжених ідей передує чорнова робота художника — фіксація роздумів, вражень та спостережень. Тому, одержимий творчим задумом, Артем Бекетний намагається явлене йому підсвідоме адаптувати до середовища, в якому обов'язково має себе проявити творча дія, підказана новими, щойно знайденими, асоціативними зв'язками: «Він придивлявся до кожного перехожого, приміряючи його до майбутньої картини з покиненою дитиною. І всі вони були наче з того моторошного сну, такі ж байдужі, такі ж кожен замкнений у собі, кожен — мимо, мимо, мимо...»[З, 217].

У тому рефренному «мимо» одразу вчуваєш стривожене серцебиття письменника за нашу дійсність.

Запитання: Які світоглядні позиції та моральні цінності Артема Бекетного сюжетно розкриваються через показ письменником мозаїки часу?

Помічний матеріал для вчителя. Художник Бекетний — один із тих українських юнаків, кого у Велику Вітчизняну «хватопеком» шикували, «підбадьорюючи бистрим матом» і кидали беззбройних на німецького ворога, а він «у тій божевільній бісівській бойні» залишився живим, захищеним рукою Всевишнього; один із тих, хто ревно захищав своїх колег-художників від інкримінування їм радянською владою клейма «буржуазних націоналістів»; один із тих, хто тривожиться нині за свято вимріяну Незалежність України, це «щасливе потрясіння на старості», яке так безглуздо можна втратити через оцю малоросійську малість, що приручено озивається на поклик своїх катів, по-тваринному топчучи все рідне»; один із тих, хто ненавидить учорашніх перефарбованих партократів, «циніків першої гільдії» з начальницькими «лужаними» горлянками (тут проявляється і послідовна опозиційність письменника до несправедливої української влади); один із тих, хто одержимо любить Україну та чесно й сумлінно (за дідовою моральною опорою в житті), нині оберігає її «від усякої підлоти, щоб не заповзала в її душу», бо ж він — Бекетний, в перекладі, сторож! (відразу ж нагадується образ Сторожа із Франкової повісті «Захар Беркут»).

Отже, багатий життєвими враженнями та досвідом, інтенсивною чуттєвістю до свіжих подій, художник Бекетний доростає до теми дитини через осмислення та відбір матеріалу, що був близьким його темі болю — темі майбутнього незалежної України, котру, окрім своїх трьох онуків, називає родина Бекетних «четвертим дитям».

Завдання: Назвіть асоціативний ряд, який виникає в свідомості художника у зв'язку з образом потопаючої дитини.

Помічний матеріал для вчителя. Спостерігаючи світання, що вже зароджувалося на сході, Артем Петрович несподівано у контексті своїх думок згадав ще з дитинства від баби Ганни рідне слово, вимовивши: «з яйця-закльовку ночі вилуплюється новий день». І перед картиною покійного художника Крижнія підсвідомо не полишає його сяйний образ дитячого личка в болоті: пензель колеги ніколи не хвилював Бекетного, бо той ще за життя «не хапав зірок з неба, писав пейзажі, портрети, картини з колгоспного життя, багато писав, але якось серійно на одному рівні»; а тут Артем Петрович несподівано завмирає: «Та він же був художником, позначеним Богом... Що в ньому зруйнувало оце Божеське?... Яка бісівська сила задушила?...» [с.214]. Може, він дитяче личко не помітив, як і картини Крижнія? І Бекетний картає себе за байдужість...

Завдання: Опишіть процес пошуку митцем в реальному житті образу жінки зі сну, що «пронесла себе мимо» дитини і «розстанула у сірій мряці».

Помічний матеріал для вчителя. Пошуки митцем образу жінки виявляються надзвичайно тяжкими. Спочатку — це гола красуня з «тремким полум'ям тіла», яку художник зустрів на срібному забережжі зимового ранку, що вийшла з крижаної води (реальне); далі його мучать її невиразні сірі контури (ірреальне), аж поки навпомацки не виходить на образ своєї першої дружини Ірини, котра відмовилась від новонародженого сина. І лише спогад про зустріч у суді оживив у його пам'яті її неймовірно красивий, «мов кам'яна статуя», профіль «холодної камеї».

Оцей прийом замовчування у розгортанні сюжету із заглибленням у біографію героя несподівано розкриває ту таємницю, яка впродовж усього твору підігрівалася емоційними імпульсами, збуджувала інтерес: хто ж вона, та холодна камея? Отже, творча знахідка підказується митцеві самим життям,

особливо ж контрастом між жінками: тою, що відмовилася від дитини, і тою, що її всиновила — його Світланою.

Запитання: Увиразнення теми картини супроводжується процесом відбору накопиченого митцем художнього матеріалу. Як це символічно зображено в романі?

Помічний матеріал для вчителя. Своєрідна організація В. Захарченком художнього матеріалу щодо розкриття психологічних рис творчості та увиразнення теми підкреслюється образом саду — «інтермеццом» Бекетного, де художник, обрізаючи сухі гілки та «ті, що перехрещуються», нібито позбавляється відмерлого «сушняку» ідей, залишаючи для майбутньої картини життєздатніші, здоровіші (мрія про здорову націю); при цьому потерпає, що припізнився з цією роботою, аби не нашкодити дереву — «соки погнало».

Завдання: Процес з'яви картини-пророцтва, картини-перестороги — це і процес самодослідження, що талановито «екранізується» В. Захарченком через символіку кольорів. Поясніть їх зміст і роль щодо розкриття головної ідеї твору мистецтва.

Помічний матеріал для вчителя. Саме митець, покликаний за своєю природою народжувати, оглядається на схід сонця, на небо, що символізують вічність світу, а отже, і вічність його України. Власне українське синьо-жовте поєднання кольорів бачиться художнику скрізь. Зокрема, самоствердження незалежної України наскрізно відзначається небо-сонячною символікою, як-от, змінами самого неба: від того, що воно яснішає і в нього доливається синява — і до його «глибокої, рівної, блакитної тверді». Природне вростання-виростання людської душі до всього світлого, чистого тонується сонячним (українородним) та білим кольорами: золоте ластовиння кульбаб, рясна білина вишень, сонячний коктейль, небесне сяйво дитячого личка... Навіть дружина Бекетного, на відміну від його першого «смаглявого» нещасливого кохання, позначена життєдайним кольором — Світла, Світлана, зрештою, Лана — співзвучне із Ладою — праматір'ю українського всесвіту, берегинею його душевного ладу, тою, що допомагає йому «стати на точку» (до речі, тут показово розкриваються психічні риси натхнення самого В. Захарченка: основа його письменницької праці — це «абсолютна тиша в душі, щоб нічого не тривожило в сім'ї», бо родина для письменника — теж своєрідний «бекет», сторожа, а тому і пишеться йому тільки вдома, а не, приміром, у будинках творчості [2, 235]). На картині Бекетного його дружина з квітами, за словами художника Павла Ганжули, — золота «Даная».

Завдання: Справді оригінальною знахідкою письменника щодо творення смислу картини дійсності є сфумато. Розкрийте значення цього терміну з допомогою словника іншомовних слів, а також його роль у реалізації ідеї картини.

Помічний матеріал для вчителя. В образотворчому мистецтві сфумато — це засіб, завдяки якому пом'якшуються образи постатей та предметів, що дає можливість передати оточуюче їх повітря). Приміром, розглядаючи перший варіант картини Бекетного, старий художник Поташенко вражений «сфумато хмар» навколо жінки; у завершеному — тривожним сфумато бузкового кольору. В свою чергу, «сфуматне» майбутнє України присутнє і в картинах Павла Ганжули із серії «Калина», де художник показує її то в обрамленні інею, то в невиразних тінях, що інтригує реципієнта, множить у його свідомості різні, близькі йому, чуттєві асоціації. Так, Артема Петровича зацікавлює на картині Ганжули «тінь якогось стрункого дерева, що перекреслила білі стіни (авт. — старої хати), заломившись на солом'яну покрівлю». І хоча на картині саме дерево відсутнє, проте з переднього плану митець вгадує його тінь і не тільки його, а й свою ( відчуття тривоги, смути, власної відповідальності за те, щоб не загубити дарований шанс незалежності, а зрештою, й себе?).

Запитання: Глибокий ідейний зміст роману криється у «прискіпливому» вибиранні В.Захарченком прізвищ та імен своїх героїв. Що вони символізують, на ваш погляд? Чи відображають стиль їхнього життя та професійної діяльності?

Помічний матеріал для вчителя. Уже саме звучання прізвищ готує читача до сприймання їх відповідної морально-етичної поведінки, української чи антиукраїнської орієнтації, зокрема, і характерних творчих рис. Так, приміром, той же Бекетний (сторож) має також невипадкові ім'я та по батькові: Артем за першим буквосполученням нагадує його власне походження — з аріїв (оріїв); Петрович — від Петра — камінь, отже, твердий, нерушний у своїх переконаннях. Саме Артем Петрович Бекетний є духовним сторожем, оберегом усього рідного, українського; саме він уособлює кращі ментальні риси свого народу: мудрість, патріотизм, природну інтелігентність, невичерпну працездатність, надмірну чутливість до чужого болю, повагу до родини. Його життєве кредо — «...Живи, твори. Іди вгору, адже майбутнє — це завжди вгору» [с.218]. Тому Бекетний у творі — своєрідний рушій, що не дає навколишньому застоятись, як нестічній воді, болотові.

Викликає інтерес прізвище молодого сорокарічного колеги Артема Бекетного скульптора-мініатюриста львівської школи Павла Ганжули, котрий повністю своїми житейськими та мистецькими принципами відповідає його суті. Павло досить прискіпливий поціновувач праці своїх колег — словом, дошукувач отієї ганжі (за черкаською говіркою, браку, огріхів, недоліків, нехлюйства), що замулює у мистецтві справжнє, свіже, вихолощує його. Будучи художником з «оком таки точним і характером... чортячим» [с.239], Павло давав відверту оцінку баченому, різко «детонував» на першу-ліпшу несправедливість, за що його в середовищі художників недолюблювали. Тому своєрідною ганжею художник є і сам для радянської влади: в часи андроповщини його звинуватили і мало не виключили зі Спілки художників за «антирадянські» злочини, зокрема, за буржуазний націоналізм (згадаймо, у цих гріхах був звинувачений і сам В. Захарченко), моральну розбещеність, віру в Бога (Ганжула захоплювався українською старовиною: малював ікони, портрети відомих українських гетьманів, Т Шевченка, Г. Сковороди). Тоді Бекетний заступився, уберіг талановитого юнака від «совєцького ґвалтування».

Запитання: На яких проблемах людей мистецтва загострює свою увагу В.Захарченко?

Помічний матеріал для вчителя. У виведених В.Захарченком образах Ганжули та Поташенка-Чичуєша актуальною видається проблема свободи творчості, проблема вибору в умовах існування жорстокої цензури, а отже, проблема митця і влади, в контексті чого підсилюється роль незалежності України. Саме за цього часу вісімдестилітній Поташенко зміг влаштувати цілу персональну виставку про голодомор 33-го та концтабори, які самому довелося пережити в той непевний час, за «совєтів», коли малював, «обертаючи лицем до стіни, ще й темної, щоб вороже око не побачило». З гірким болем сприймає письменник визнання Поташенкової виставки мистецькою братією (знайомий ярмарок амбіцій, заздрощів!), яка «...в кулуарах, по майстернях гострила проти цього сподівальника про пережите щетинисті багнети: «Вихопився, коли вже всякій собаці вільно гавкати, що завгодно. А де ж він був раніше з цими темами? Закладав за метелика, не викисав тижнями» [с.222].

Як бачимо, ще одна проблема, не чужа вразливим творчим душам, тривожить В.Захарченка — п'янство. Вона є наслідком нереалізованого, постійно придушуваного таланту (за часів радянської влади мистецькі цензори не хотіли виставляти Чичуєшевий «антикомуністичний сюрреалізм»; за часів Незалежності — славнозвісну виставку художника за півмісяця згорнули і забули); складного матеріального становища митця, бо «перевелись поціновувачі високого мистецтва, хоч виходь по темному переймати... багачів». Скрізь — «засилля чужинським». Тому від цього настирного «стимулювання» заглушити депресивний стан Артем Бекетний застерігає і Ганжулу, і Поташенка (посередників минулого і майбутнього у незалежному, але ще «сфуматному» (авт.) сучасному), дорікаючи: «А воріженькам цього тільки й треба від нас».

Особливо ж Артем Петрович потерпає за талановитого Павла, аби той не марнував часу і працював допоки молодий до самозабуття, бо «з похилими роками можуть настати простої, а то й «творчі» пошуки «троячків» (на випивку, як Чичуєш, — авт.).

Показовою для української ментальності «ганжею» постає в романі колоритний образ старійшини Спілки художників Дем'ян Давидович Токовий — за ініціалами ДДТ, тобто дуст, «що отруює» український дух своєю продажністю, зрадливістю, вислужуванням перед начальством («народного заробляє»), вдаванням із себе національно свідомого. Таких Захарченко устами Бекетного називає «подвійними ворогами», бо ворог — хоча не зрадник, а «зрадник — він і ворог, і відступник водночас...».

На відміну від інших художників, ДДТ буває за кордоном (хоча у його картинах відсутня новизна);, «ручкається» з Першим і Другим, запобігає перед ними, «вибиваючи» посаду в той час, як талановиті Бекетні, Ганжули, Поташенки, Крижнії «опиняються серед задніх» — в тіні (знову сфумато?) (на святкуванні 10-ї річниці Незалежності України вони не були запрошені ні у президію, ні за святковий стіл — «бал», як завше, правили «перефарбовані»). Так і постає перед очима реальна ситуація 2004 року, коли влада підло намагалася втрутитися у справи Спілки письменників України, де і виявилися у мистецькому «коші» ці «подвійні вороги». І тут В.Захарченко сторожко фільтрує словом нашу українську реальність, загострюючи властивою йому риторикою увагу на сенсі творчості: «Хіба ми для них пишемо?».

Завдання: Розкрийте символіку жіночих образів роману — Світлани та Ірини — розглядаючи їх в українському морально-етичному контексті.

Помічний матеріал для вчителя. Імена Світлани та Ірини несуть неабияке смислове навантаження. Зокрема, муки творчого пошуку Артемом Бекетним головного смислу картини зосереджуються навколо Ірини — тієї ірреальної (неіснуючої в дійсності, а тільки в мисленні), ірраціональної (недоступної розумінню; нелогічної, містичної) ідеї, котру художник інтуїтивно намагається підняти на поверхню своєї свідомості, перебравши великий масив життєвих вражень, аби увиразнити її ледь вловимий контур.

В українському морально-етичному контексті ця жінка з чужим ім'ям і розглядається письменником як чужа (бо недоступна розумінню українця своїми нелогічними нематеринськими вчинками відмови від рідної дитини), неприродня, а отже, містична, що утруднює творчі шукання митця. Образ Ірини — це також своєрідне сфумато (зниклий, як дим), невидиме, «холодне в цій безокості», бо жінка на картині, наче сліпа, що переступає через «небесне сяйво» від дитячого личка. З допомогою холодних лілових тонів-порухів художник створює відчуття тривоги в оточуючому світі.

Іринина краса і материнська сліпота підтекстово, проте досить упізнавано, відкриває нам нас самих словами одного з героїв роману Мотузелі — «Такі вже ми є». Отже, красиві зовні від природи, проте сліпі, байдужі «камеї», такі, що через свою мізерність не здатні угледіти доленосний дар — своє майбутнє, яке так тяжко здобули і так необачно втрачаємо.

Запитання: Яка ж ідея несподівано увиразнює задум картини? Чим навертає художник на порятунок українцями себе ж?

Помічний матеріал для вчителя. Цю ідею Бекетному підказує Павло Ганжула, незаангажований недалеким «совєцьким» минулим, видющіший за свого старшого колегу: через збільшувальне скло, ніби чиєсь око (Всевишній дає останній шанс), він пропонує увиразнити страшну реальність, оту байдужу ходу «мимо, мимо, мимо...» — за світле коло оптичного скла, де вже чекає сіра сутінь. Вперед?...

Цим болючим риторичним запитанням В.Захарченко нібито на якусь мить доходить до розуму своїх земляків. Воно ж стає і назвою картини. А наприкінці назви — питальний знак і, слава Богу, не крапка, яку ставить митець по завершенню творчого задуму, а крапки — кожна як тривожний поступ-відлік письменникового серця: спішіть думати про Україну, час добігає краю кола, далі — крок у Ніщо.

Література

1. Білоус П. В. Психологія літературної творчості: Книга для вчителів та учнів. — Житомир, 2004. — 96 с

2. Захарченко В. І. Відповіді на анкету журналу «Вежа» Кіровоградської НСПУ від 22 липня 2002 року. — м. Черкаси // «Холодний Яр». — №3. — Черкаси, «Відлуння-Плюс». — 2003. — С 231 — 237.

3. Захарченко В. І. Холодний профіль камеї // У кн. В. І. Захарченка «Крізь срібний іній».— Черкаси, 2005. — С 210— 316.