ІІ. Давня українська література

Теоретика-літературні поняття

Художній образ - узагальнена картина людського життя і навколишнього світу . (людина, природа, предмет, подія, явище), втілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою художника. Ця картина створюється за допомогою естетичного сприйняття, тобто з погляду прекрасного.

У широкому розумінні образ - специфічна, відмінна від повсякденної, форма відображення та пізнання дійсності в мистецтві.

У вузькому розумінні образ - специфічна форма буття художнього твору в цілому й усіх складових його елементів зокрема.

«Образ - це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення» (Л. Тимофєєв).

Класифікація образів за об'єктом змалювання:

•         образи-персонажі: Мавка, Лукаш (Леся Українка «Лісова пісня»);

•         образи-пейзажі: поле (М. Коцюбинський «Intermezzo»);

•         образи - предмети: груша (І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»);

•         образи-емоції: моя втома (М. Коцюбинський «Intermezzo»);

•         образи-поняття: ганьба, честь, обов’язок тощо;

•         образи-події: розгортання конфліктів у творі.

Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то будь-який естетично значущий його елемент, будь-яке життєве явище, у ньому відтворене, може бути назване образом.

У літературному творі образами називають як окремі словесні уявлення, так звані «мікрообрази», чи словесні образи (під якими найчастіше розуміють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його «макрообрази», до яких відносять зображених у творі людей, тварин і т.д. (образи- персонажі, оповідачі, розповідачі), їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи- інтер’єри) оточення.

В особливу групу образів літературно-художнього твору виокремлюють образи автора й читача.

Літературний тип - яскравий художній образ-персонаж, у якому багатство індивідуальних рис і властивостей органічно поєднане з відтворенням характерних рис людей певної групи.

Типізація є властивим для літератури способом проникнення в закономірності явищ і яскравого показу діяльності людей, їх думок, почуттів і переживань у формі живих образів.

Специфіка літературного типу залежить від світогляду, життєвого досвіду письменника.

Прототип (від грец. protos - перший і typos - відтиск) - реальна особа, письменницьке уявлення про яку стало першоосновою під час створення літературного типу, образу людини - героя твору.

Реальна людина, ставши предметом художнього відображення, перестає бути рівною собі, бо перетворюється, переосмислюється, доповнюється.

Тема художнього твору (від грец. «основа, положення») — основний предмет розповіді, те, про що йдеться у творі.

Мотив у художньому творі (від італ. «привід, спонукання») - тема ліричного твору (іноді другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.

Ідея твору (від грец. «вигляд, первообраз») - ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).

Конфлікт (від грец. «суперечка, сутичка») - суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).

Проблематика - сукупність проблем, порушених у творі.

Складові частини композиції

-         портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);

-         монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);

-         сюжет (система подій у творі);

-         пейзаж (опис природи);

-         інтер’єр (опис обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні);

-         екстер’єр (поза приміщенням);

-         авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);

-         заголовок;

-         присвята;

-         епіграф;

-         вставні епізоди.

Сюжетні елементи:

Експозиція (від лат. «виклад, опис, пояснення») - місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, в якій розкривається конфлікт.

Види експозиції:

-         пряма (на початку твору);

-         затримана (у середині твору);

-         зворотна (у кінці твору);

-         розпорошена (фрагментарна) - подається фрагментами протягом твору.

Зав’язка - подія, з якої виростає, розпочинається основний конфлікт твору. Розвиток дій (перипетії) - кілька подій, що змінюють одна одну і в яких розгортається конфлікт, виявляються характери персонажів.

Кульмінація (від лат. «вершина») - найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу.

Іноді трапляється передкульміпація.

Розв’язка - логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації.

Сюжетне обрамлення:

Пролог (передслово, передмова) - окремий розділ твору, в якому автор знайомить читача з фактами, Що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.

Епілог (післяслово, післямова) — заключна частина твору, в якій розповідається про долю героїв після розв’язки.

Позасюжетні елементи:

•         вставні епізоди (не пов’язані з основним ходом подій у творі);

•         авторські відступи (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображуваного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про задум і завдання, пояснюють тему, позицію);

•         ліричні відступи (уводяться в текст з метою надання зображуваному схвильованості, задушевності тощо);

•        публіцистичні відступи (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);

•         філософські відступи (філософські міркування з приводу зображуваного);

•         історичні відступи (розповіді про події минулого);

•         художнє обрамлення (сцени, якими починається і закінчується твір, що доповнюють його, надаючи додаткового смислу);

•         присвята (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);

•         епіграф (афоризм або цитата, уміщена перед текстом усього твору чи його розділів);

•         заголовок (стисла, глибоко змістовна і виразна назва твору, у якій завжди виражена тема або ідея).

Тропи — художньо-виражальні засоби

Епітет (від грец. «додаток, прикладка») - художнє означення, яке образно чи емоційно розкриває ознаки певного явища.

Постійні епітети - епітети, що часто стоять при тих самих словах (найчастіше трапляються у фольклорних творах, наприклад: битий шлях, козак молоденький, ясні зорі).

Порівняння - троп, що пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого.

Метафора (від грец. «перенесення») - троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними. (Метафора - ніби приховане порівняння. але: тут не порівнюються два явища, а ознаки одного переносяться на інше.)

Персоніфікація - надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх.

Алегорія (від грец. «інший» та «говорю») - інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.

Метонімія (від грец. «перейменування») - троп, для якого характерне перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку, наприклад: увесь Київ вийшов на демонстрацію (місто замість людей, які в ньому живуть), з’їв три тарілки.

Синекдоха (від грец. «співвіднесення») - троп, заснований на вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки, наприклад: сто разів вам казав!

Гіпербола (від грец. «перебільшення») - художнє перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їхню велич, розмах, виявити до них захоплення або презирство, наприклад: Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра).

Оксиморон (оксюморон) (від грец. «дотепно-безглузде», «нісенітниця») - свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення, наприклад: живий труп; На нашій - не своїй землі (Т. Шевченко).

Символ (від грец. «знак, натяк») - предметний або словесний знак, який опосередковано, умовно виражає сутність певного явища, наприклад: весна - символ життя, молодості та ін.