V.Творчість українських письменників-емігрантів
Теоретико-літературні поняття
Лірика - поряд з епосом і драмою один з основних літературних родів, у якому життя відображається через передачу почуттів, переживань, думок людини в певних обставинах; під впливом певних подій.
Умовна класифікація за мотивами та основним ідейним спрямуванням:
• громадянська лірика - лірика із соціальною та національною проблематикою, у якій представлено глибоке розуміння поетом сучасного життя і ставлення до нього: суспільно-політична, патріотична (В. Симоненко «Лебеді материнства»);
• філософська лірика - лірика, спрямована на філософське осмислення світу (творчість Ліни Костенко, збірка Б.-І. Антонича «Зелена Євангелія»);
• пейзажна лірика - зображення природи, настрій ліричного героя, викликаний її спогляданням, філософськими та медитативними міркуваннями з приводу художнього осмислення світу; характерним є принцип паралелізму, що будується на контрастному зіставленні або гармонійній єдності внутрішнього світу людини з природою (Т. Шевченко «Зоре моя вечірняя...»);
• інтимна лірика - поетичні твори, у яких ідеться про сердечні переживання, прояви лідбові ліричного героя тощо (В. Сосюра «Так ніхто не кохав»);
• релігійна лірика - поетичне звернення до Бога, вираження релігійних почуттів і переживань (В. Стус «В мені уже народжується Бог»);
• сатирична лірика — викриття, осмислення засобами сатири вад суспільства і людини (Т. Шевченко «Кавказ»),
Традиційна жанрова класифікація:
• Гімн - урочистий твір символічно-програмового змісту (І. Франко «Гімн»),
• Сонет - старовинна канонічна форма вірша, складається з чотирнадцяти рядків 5-стопного або 6-стогіного ямба, двох чотиривіршів (катренів) і двох тривіршів (терцетів) (М. Рильський «Чернігівські сонети»),
• Елегія - вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, задуми, меланхолії (П. Тичина «Похорон друга»),
• Ода - хвалебна пісня або вірш про якусь видатну особу чи подію (І. Драч «Ода совісті»),
• Пісня - невеликий поетичний твір, призначений для співу.
• Епіталама - весільний вірш на честь молодих.
• Епітафія - надмогильний поетичний напис, що вшановував покійного.
• Епіграма - невеликий дотепний вірш з несподівано, граційно завершеною кінцівкою, у якому висміювали певні вади людей чи суспільства.
• Ідилія - невеликий віршовий твір, у якому поетизується сільське життя (Т. Шевченко «Садок вишневий коло хати»),
• Курйозні вірші - мають незвичайний зовнішній вигляд (акровірші, азбучний вірш, фігурний вірш тощо).
• Лірична поема - великий поетичний твір, у якому розгортається широка панорама почуттів, переживань і думок ліричного героя, з відсутністю епічного сюжету (М. Рильський «Слово про рідну матір»).
• Ліро-епічний твір - такий віршовий художній твір, у якому показуються вчинки персонажів (наявний сюжет) і разом з тим у прямій формі виявляється ставлення автора до цих вчинків (ліричні відступи). Таким чином, в одному творі поєднуються епічні сюжетно-розповідні елементи і властива ліриці емоційність, віршова форма і ліризм.
Основні ліро-епічні жанри:
- віршований роман (роман у віршах);
- поема;
- ода;
- байка;
- дума;
- історична пісня;
- балада тощо.
Балада - невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного або героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом.
Дума - великий ліро-епічний твір переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників), близький до історичних пісень і билин.
Історичні пісні - це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.
Художній образ - це узагальнена картина людського життя і навколишнього світу (людина, природа, предмет, подія, явище), утілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою письменника.
Ліричний герой - особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці.
Ліричні вірші пишуть переважно від першої особи, часто ототожнюють ліричного героя і автора, хоч їх слід відрізняти. Ліричний вірш не можна розглядати тільки як частку реальної біографії поета. Лірика - це розповідь «про свій час і про себе», створюючи яку автор відбирає найбільш істотне і загальнозначне в житті і типізує його за допомогою художнього вимислу.
Системи віршування
Кількісні: в основу творення ритму покладена кількість часу, яка витрачається на вимову ритмічних одиниць, мелодійність.
• Античний вірш (стопа - сполучення певної кількості довгих і коротких складів, яке повторюється у віршовому рядку і надає йому ритмічного звучання; антична стопа мала від 2 до 4 складів; налічувалося більше 27 видів стоп).
• Фольклорний вірш:
- пісенний — тісний зв’язок тексту і мелодики, усі куплети подібні за будовою, крім граматичних наголосів, мають місце ритмічні;
- речитативний не має поділу на куплети, рядки різні за кількістю складів, виконуються речитативом (співом-проказуванням).
Якісні (ритм досягається рівномірним повторенням складів і (або) наголосів):
• силабічна (рівна кількість складів у віршованих рядках (13 чи 11) з вільним розташуванням наголосів усередині рядка, парним римуванням, наявністю цезури);
• тонічна (однакова кількість наголосів у віршованих рядках за відсутності поділу їх на стопи);
• силабо-тонічна (рівна кількість складів у відповідних рядках, рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів у рядках; одиниця виміру ритму - стопа).
В усіх системах віршування основною ритмічною одиницею є віршований рядок.
Ритмомелодика вірша
Елементи ритмотворення силабо-тонічного вірша:
• наголос;
• стопа;
• розмір;
• пауза;
• рима;
• способи римування;
• строфа.
Наголос (в поезії визначається не фонетичний, а ритмічний).
Стопа — поєднання наголошених і ненаголошених складів, які повторюються в рядку.
Двоскладова:
- хорей (трохей) — з наголосом на першому складі:
Вічний революцьйонер .
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю...
(І. Франка)
- ямб - з наголосом на другому складі:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива...
(Т. Шевченко)
- пірихій - службова двоскладова стопа з обома ненаголошеними складами;
- спондей — службова двоскладова стопа з обома наголошеними складами;
Трискладова:
- дактиль - з наголосом на першому складі:
3 раннього ранку до пізньої ніченьки
Голкою денно верти...
(П. Грабовський)
- амфібрахій - з наголосом на другому складі:
Любіть Україну, як сонце, любіть, .
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!
(В. Сосюра ).
- анапест - з наголосом на третьому складі:
Наша ціль - людське щастя і воля.
Розум владний без віри основ...
(І. Франко).
- бакхій - службова трискладова стопа з трьома ненаголошеними складами.
Розмір (ураховується кількість стоп у рядку):
Наприклад, двостопний хорей
• тристопний ямб
• чотиристопний дактиль
• п’ятистопний амфібрахій
• шестистопний... анапест
Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
(Л. Костенко)
Вид стопи - ямб з пірихієм; віршовий розмір - п’ятистопний ямб.
Пауза- зупинка голосу, коротка перерва під час читання, яка є словорозділом у тексті.
У сполученні з відповідною інтонацією:
- розповідна;
- оклична;
- питальна;
- змістова;
- логічно-інтонаційна;
- ритмічна (цезура - особлива ритмічна пауза всередині віршового рядка, яка ділить його на два піврядки).
Рима - співзвучність закінчень у суміжних та близько розташованих словах у рядках (явище звукове, а не графічне: у римі збігаються звуки, а не букви). Розглядається з останнього наголошеного звука:
1) проста (твориться двома словами)
складна (твориться трьома (чотирма) словами)
2) точна (усі звуки точно збігаються: мила - крила) приблизна (співзвучність неповна: блискавиці - криця)
3) за місцем наголосів у словах, що римуються:
- чоловіча (наголос на останньому складі: невже - береже)
- жіноча (наголос на передостанньому складі: долина - калина)
- дактилічна (наголос на третьому від кінця складі: яснесенький - тихесенький)
4) внутрішнє римування (усередині рядка) - надає поезії більшої мелодійності: «Там тополі у полі на волі...» (П. Тичина)
Римування - це особливість розташування рим у віршованому творі, інтервал між ними.
Способи римування:
• суміжне (парне) - римування у строфі першого рядка з другим, третього з четвертим (аабб),
В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає.
(Т. Шевченко)
• перехресне (парні рядки римуються з парними, непарні - з непарними (абаб);
Ще молитесь, далекий брате,
Серед Звенигородських піль.
Ще не стомились карбувати
В коштовних ямбах вічний біль...
(Є. Маланюк)
• кільцеве (охопне): перший рядок римується з четвертим, а другий - з третім (абба);
Мов скарб старий - цей місяць-білозір,
Мов сни старі - ці хмари білопінні.
І бачу я: в тривожному тремтінні
Поганська ніч лягла на чорний бір.
(М. Бажан )
Білий вірш - вірш, у якому відсутнє римування, але зберігається чіткий ритм.
Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно. І благодать –
така ясна лягла мені на душу
сумиренну, що я збагнув нарешті:
ота зоря - то тільки скалок болю,
що вічністю протятий, мов огнем...
(В.Стус)
Строфа - найбільша ритмічна одиниця віршованого твору, група віршованих рядків, об’єднаних однією думкою, інтонацією та порядком римування.
Поетичні твори:
- строфічні (поділені на строфи);
- астрофічні (не поділені на строфи).
Строфи:
І. Звичайні строфи:
• 1 моностих (однорядкова строфа):
Тиша - це мова, якою говорить до людини Бог (Б.-І. Антонич).
• 2 дистих (двовірш) - дворядкова строфа із суміжним римуванням
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину.
(С. Руданський)
• 3 терцет (тривірш) - трирядкова строфа, об’єднана однією римою
Сам лицемірствує з собою,
Хто людським серцем і журбою
Турбується з сам о хвальбо ю.
(І. Франко)
• 4 катрен (чотиривірш) - чотирирядкова строфа з різними способами римування
О, принесіть як не надію,
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її
І так застигну, так замлію.
(О. Олесь)
• 5 пентина - п’ятирядкова
• 6 секстета - шестирядкова
• 7 септима - семирядкова
• 8 октаверс - восьмирядкова
• 9 нонаверс - дев’ятирядкові
• 10 дециверса - десятирядкова
II. Романські
• Терцина - трирядкова строфа п’ятистопного ямба з римуванням аба, у наступній строфі - бвб і т.д.
Народе мій, замучений, розбитий, (а)
Мов паралітик той на роздорожжу, (б)
Людським презирством, ніби струпом, вкритий! (а)
Твоїм будущим душу я тривожу, (б)
Від сорому яких нащадків пізних (в)
Палитиме, заснути я не можу, (б)
(І. Франко)
• Секстина - шестирядкова строфа п’яти- або шестистопного ямба з римуванням абаавв.
• Октава - восьмирядкова строфа з п’яти- або шестистопного ямба з перехресним у шести рядках і суміжним у двох останніх римуванням: абабабвв.
• Тріолет - восьмирядкова строфа, у якій повторюються рядки - перший у четвертому та восьмому, другий - у сьомому або перший у четвертому і сьомому, а другий - у восьмому.
• Рондель - тринадцятирядкова строфа на дві рими, у якій тричі повторюється перший рядок і двічі - другий.
• Сонет - чотирнадцятирядкова строфа п’яти- або шестистопного ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абабаб абввдеед (хоч можливі й інші способи римування).
III. Східні.
1) Японські
- танка - п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти- та семискла- дових рядків (5-7-5-7-7);
- гайку (хокку) - трирядкова неримована строфа, що постала на основі першої півстрофи танка.
Синя волошка,
Суперниця пірамід,
У вічнім смутку.
(І. Качуровський )
Стильові прикмети японських строф:
- естетизм
• суб’єктивний ліризм
• філософське споглядання картин природи
2) Персько-арабські
- рубаї - чотиривірш, що має закінчену, переважно філософську думку, підкреслену в останньому рядку, і римування ааба. (У світовій літературі - Омар Хайям, в українській літературі - збірка «Рубаї» Д. Павличка (1987), твори М. Ореста).
Верлібр (вільний вірш) - не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у ньому досягається лише наспівною інтонацією (в українській літературі - І. Драч, М. Вінграновський, Б. Бойчук, Е. Андієвська та ін.)
Довільний вірш (іноді називають байковим) - вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що складається з різностопних рядків, розміщених довільно.
Вітер.
Не вітер - буря!
Трощить, ламає, з землі вириває...
За чорними хмарами
(з блиском, ударами!),
за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук...
(П. Тичина)
Синтаксичні фігури
Синтаксичні фігури - своєрідна синтаксична побудова фраз для посилення виразності й емоційності мови та уникнення одноманітності.
• Інверсія (від лат. «перевертання, переставлення») - незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, звернути на нього увагу або увиразнити ритмізованість фрази.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
(Т. Шевченко)
• Еліпса (від грец. «пропуск, нестача») - пропуск у реченні слова чи словосполучення, яке легко поновлюється з контексту в уяві через зв’язані з ним сусідні слова:
«Аж небо блакитне широкими б’є» (Т. Шевченко) (пропущено слово «крилами»)
Риторичні (патетичні) фігури:
- Патетичне запитання - виражає якісь емоції, відповідь випливає уже з нього самого, не потребує окремого вираження.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
(Леся Українка)
- Патетичне звертання - звертання до неживих предметів, як до живих, або до відсутніх осіб, як до присутніх.
О рідне слово, хто без тебе я? (Д. Павличко)
- Патетичний оклик (вигук) - вислів почуття у коротких, емоційно-перенасичених словах.
Докучило! Нема мені Вітчизни! (В. Стус)
- Патетичне ствердження - особливе підкреслення незаперечності сказаного мовцем.
Так! Я буду крізь сльози сміятись... (Леся Українка)
- Патетичне заперечення - зосередження уваги читача на певній думці через пояснення її у формі заперечення або застереження можливого іншого погляду.
Ні, я хочу крізь сльози сміятись... (Леся Українка)
Анафора (єдинопочаток) - повторення на початку віршованих рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових слів чи синтаксичних конструкцій.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури...
(І. Франко)
Епіфора (єдинозакінчення) - повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів (у прозі).
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.
(В. Симоненко)
Симплока- поєднання анафори з епіфорою.
Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не червона була?
(Народна пісня)
Кільце - повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій на початку і в кінці твору або його частини.
Нічка тиха і темна була.
Я стояла, мій друже, з тобою;
Я дивилась на тебе з журбою,
Нічка тиха і темна була...
(Леся Українка)
Антитеза - особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок:
«Усі ми в золоті і голі» (Т. Шевченко)
Асиндетон (безсполучниковість) - навмисне пропускання сполучників між однорідними членами з метою відтворення швидкого руху, раптової зміни в явищах.
Зійшлись, побрались, поєднались,
Помолоділи, підросли.
(T. Шевченко)
Полісендитон (багатосполучниковість) - нагромадження у фразі чи строфі великої кількості сполучників з метою уповільнення розповіді, посилення наспівності, підкреслення роздумів мовця.
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
(А. Малишко)
Паралелізм - паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя (порівняння у формі зіставлення); на відміну від порівняння у паралелізмі змальовувані картини пов’язуються між собою не тільки синтаксично, а й логічно.
При потоці явір,
Явір зелененький,
А у вдови хлопець,
Хлопець молоденький.
(С. Воробкевич)
Повтор (рефрен) - повторення однакових слів чи виразів, віршованих рядків чи строф у творі з метою звернення на них особливої уваги читачів, підкреслення мелодійності, ритмічності.
Роде наш красний,
роде наш прекрасний...
(Народна пісня)
Фонічні засоби
• Евфонія - сукупність звукових явищ, що роблять мову милозвучною, мелодійною.
• Асонанс - зумисно надмірне повторення голосних звуків з метою посилення милозвучності мови.
Ти вчиш любити все, що перемінне
і що незмінне, як незмінний світ...
(М. Рильський)
(Асонанс звуків и та і)
• Алітерація - зумисне надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови. '
Сипле, стеле сад самотній
сірий смуток - срібний сніг...
(В. Кобилянський)
• Какофонія - немилозвучне (хаотичне) поєднання звуків мови; навмисне використовується письменниками з метою посилення гумористичного забарвлення творів.
Карл у Клари вкрав корали...
• Звуконаслідування (ономатопея) - імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ з метою створити звуковий образ зображуваного.
Пряме звуконаслідування:
«І все отак зозуля: ку-ку!»;
Непряме (імітація звукових явищ добором слів з однорідними звуками):
«дзвін гуде іздалеку» (дз-гу-з-у)
• Паронімія - гра близьких за звучанням слів, коли випадкова схожість звуку використовується для створення нового смислового зв’язку.
