IV. Література XX ст.

Тема 37. Василь Стус

Василь Семенович Стус (мав псевдонім Василь Петрик) - український поет з трагічною долею; літературознавець, перекладач. Належав до «шістдесятників» - покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.

Автор поетичних збірок «Зимові дерева», «Свічав свічаді», «Палімпсести», «Веселий цвинтар», «Дорога болю» та ін.

Ім’я Василя Стуса увійшло в історію як символ духовної незламності, протиставлення тоталітарному режимові, чинник національного самоусвідомлення (на прем’єрі фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» В. Стус встав і проголосив сміливе слово на захист невинно засуджених).

Більшу частину свого життя (прожив 47 років) поневірявся по тюрмах і таборах за нескореність і сміливі демократичні погляди.

«Поезія В. Стуса - наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу» (Ю. Шевельов).

Особливості творчості:

-         «цільність і всеохопність... патріотизму» (М. Коцюбинська);

-         поезія інтенсивного типу (через вимушені негативні обставини життя), присутність «само собою наповнення» (авторське); обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсуються великою експресивністю;

-         тематика творів - здебільшого медитативні роздуми над тим, як /живе і мусить жити людина, невгасима любов до Україні, протест проти переслідувань, утисків всього українського;

-         вияв екзистенціальних мотивів (осмислюються глибинні основи людського буття, причини його трагічної невлаштованості та абсурдності вираження поетової несхитності й віри);

—         у перших збірках («Зимові дерева», «Веселий цвинтар») - осмислення болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури; заперечення духовної інтелектуальної задухи, трагічне прозріння, історіософські погляди на долю України, пошук гармонії у світі, бентежний погляд на світ і на себе, поєднання шляхетних поривань душі з розчаруваннями, самовипробування й інтимність почуттів, жорстокість сьогодення, глибокі міфологічні натяки і гіркі історичні реалії; улюблений жанр - філософська чи лірична медитація (з ознаками елегії, іронічного оповідання, сатири), вірш-оповідь, ліричний образок, етюд;

—         своєрідний репортаж із «цвинтаря розстріляних ілюзій» - збірка «Веселий цвинтар»;

-        образ утраченої України (і в особистому ракурсі, і в національному), мотиви туги за Україною, рідною домівкою (пізні збірки);

-         змалювання картин національного занепаду;

-         зовнішній світ постає у філософських роздумах про людину і світ.

Образно-смислові комплекси поезії В. Стуса:

-         неологізми, напівнеологізми ( в основі — архаїчні чи маловживані словоформи);

-     словотворення зі «само-» (самобіль, самозамкнений); «усе» («всепроривайся», «усевитончуваний зойк»);

-     повтор-градація, повтор-вичерпання одного або близьких за значенням слів («ти ж тіні тінь»);

-     творення слів за допомогою префіксів крайньої збільшеності чи зменшеності (з метою нагнітання) («до найменшого піднігтя»);

-     застосування кличної форми до абстрактних понять;

-     застосування верлібру тощо.

«Як добре те, що смерті не боюсь я»

Філософія стоїцизму (стійкості у життєвих випробуваннях), яку сповідував В.Стус, відбита у його вірші «Як добре те, що смерті не боюсь я», зокрема у таких словах: «смерті не боюсь я», «не питаю, чи тяжкий мій хрест», «перед вами, судді, не клонюся». У цьому контексті християнське уявлення про долю як хрест, котрий несе людина, знаходить своє художнє втілення. Воно співзвучне з баченням автором власної долі, з його готовністю прийняти все, що принесе життя («не питаю, чи тяжкий мій хрест»).

А дієслівні форми «не питцю», «не боюсь», «не клонюся» виконують спільну функцію - заперечення страху перед смертю, випробуваннями, катами. Однак наведені вище цитати не є голою бравадою поета, адже в його душі існувала міцна національно-патріотична та морально-етична основа стоїцизму. Автор декларує впевненість, що його жертовність необхідна Україні («в смерті з рідним краєм поріднюсь»), констатує особисту моральну чистоту («не набрався скверни, прокльону, каяття», «стражденне і незле обличчя», «чесно гляну»), декларує позицію борця.

Для В.Стуса християнська ідея смерті-воскресіння до вічного життя набирає особистісного трактування як повернення після смерті до свого народу (мається на увазі здобуття місця в духовному просторі України). Складові одвічної антитези «життя - смерть» поет об’єднує в єдине поняття («в смерті обернуся до життя») під спільним знаменником: смерть заради вітчизни - крок до вічного життя. Тому процитована метафора включена в контекст патріотичного звучання й асоціативно пов’язується з іншим словообразом («в смерті з рідним краєм поріднюсь»). Отже, «в смерті обернуся до життя» та «в смерті з рідним краєм поріднюсь» наближені у смисловому плані й означають: вічне життя в пам’яті народу можливе через самопожертву для нього. Така самопожертва дає право поету не тільки назвати себе сином народу, а й зіставляти свої внутрішні якості з його духовністю, яка є, на думку В.Стуса, вищим морально- етичним мірилом («чесно гляну в чесні твої вічі»).

Загалом вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я» цілком окреслює громадянське кредо поета-борця, дає читачу уявлення про патріотичне спрямування автора.

Ідейно-художній аналіз вірша «О земле втрачена, явися!..»

У вірші «О земле втрачена, явися» Батьківщина бачиться ліричному героєві загубленим раєм, пристановищем для тіла й духу.

Внутрішня структура поетизму «земля» розбудовується при цьому за зразком «небесної оселі», «живої води» — міфологем, які протистоять мотиву смерті, втіленому в сполученнях «пролийся мертвому мені», «в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди».

Поезія починається звертанням до вітчизни, оформленим в елегійно-урочистому ключі, й насичується дієсловами у формі наказового способу: «явися», «простелися», «поверни», «віддай», «вимов». Перші строфи нагадують молитовне прохання: ліричний герой відтворює свою землю зі зболілої душі, шукаючи духовної опори в поверненні «у дні забуті» - це джерело його сили у життєвих випробуваннях.

Батьківщина бачиться селянською країною з «безберегістю полів», «синіми нивами», «запахом винниць». Колір і почуття, звук і колір, світло й тінь переливаються одне в одне: «сині ниви, в сум пойняті», «месяжний перегук джмелів», «райдуга голосів». Пластичні образи створюють враження легкості, мимовільності: «спадають гуси до води», «голубів вільготні лети», «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті». Звукові образи зм’якшено, приглушено: «нашепти молільниць», «плескіт крил», «хлюпіт хвиль». Так створюється враження ефемерності, майже крихкості картин, що з’явились в уяві («у зболеному сні»: вони - напівзабуті, й щомиті можуть зникнути в уяві).

Лірична кульмінація вірша - спогад про кохану дружину, забарвлений м’якою еротикою: «жаром спечені уста», «ти - і грішна, і свята». Дружина - найболючіший момент у згадці ліричного героя про рідну землю. Лексичний мотив білого кольору («лебедина», «пшеничні руки білі») створює враження чистоти, оповиває жіночий образ ореолом поклоніння.

Перебуваючи в системі взаємодії, художні засоби поезії формують її ідею: у розлуці з рідною землею по-справжньому розкривається її сутність, значення в житті. У важкі хвилини вона підтримує людину ілюзією перебування поряд із нею, дає сили й натхнення не зламатися, зберегти душу вразливою на красу й тепло. Земля, де народився, і є справжнім раєм для людини, що перебуває в розлуці з нею:

О, земле втрачена, явися

 бодай у зболеному сні

і лазурово простелися,

 пролийся мертвому мені.

(Аналіз подано за посібником

 А.І. Бондаренко, О.І. Бондаренко)

Тест № 23

1.       До якого покоління митців належить Василь Стус?

А «Розстріляне відродження»;

Б «шістдесятників»; .

В «сімдесятників;

Г «вісімдесятників».

2.       Для творчості Василя Стуса характерні всі мотиви, крім:

А утвердження людського «Я», бунту особистості проти системи;

Б осмислення уроків української історії, трагічних помилок предків;

В мужнього страждання, нерозкаяності;

Г християнського смирення.

3.       Вірш В.Стуса «Як добре те, що смерті не боюся» належить

А до громадянської лірики.

Б до філософської лірики.

В до пейзажної лірики.

Г до інтимної лірики.

4.       Ліричною кульмінацією вірша «О земле втрачена, явися» є спогад про

А сина.

Б матір.

В дружину.

Г друга.

5.       У новелі О. Гончара «За мить щастя» події відбуваються:

А у перше повоєнне літо;

Б у період воєнного лихоліття;

В через рік після війни;

Г в останні дні війни.

6.       «Був, як усі, їхній друг і ось враз із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!» Що змінило Сашка Діденка?

А Звістка про перемогу у війні; зустріч із дружиною;

Б народження дитини;

В любов до Лариси;

Г вручення ордену «За відвагу».

7.       Що сказав священик, аби врятувати Ларису від самосуду?

А «Життя - чисте полум’я, ми живемо з невидимим сонцем усередині нас»;

Б «Людину роблять старою не зморшки, а відсутність мрії і надії»;

В «Хай живе полум’я життя!»;

Г «Любов перемагає все»;

Д «...хороша любов є та, яка є істинною, міцною і вічною».

8.       Укажіть найбільш влучне жанрове визначення твору Л. Костенко «Маруся Чурай».

А Драматична поема;

Б історична драма;

В історичний роман;

Г історична пісня;

Д мелодрама.

9.       Яку присвяту має новела Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном»?

А Цвітові яблуні;

Б Любові Всевишній;

В матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 - 1933;

Г Григорію Сковороді;

Д Тарасу Шевченку.

10.     Про якого персонажа новели Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» йдеться у словах: «Мене стрічає..., радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи»?

А Михайла;

Б Марфу Яркову;

В Соню;

Г маму;

Д Карпа Яркового.

11.     Установіть відповідність між рядками з поезій Василя Стуса і засобами образності, використаними в них.

1    «У цьому полі, синьому, як льон...»

2    «...ми ще повернемось, обов’язково повернемось,бодай - ногами вперед, але: не мертві,але: непереможені, але: безсмертні...»

3    «Украдене сонце зизить схарапудженим оком. Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа...»

4    «О земле втрачена, явися...»

5    «Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів».

А симплока (поєднання анафори з епіфорою);

Б епітет, метафора, порівняння;

В епітет, порівняння;

Г риторичне звертання, епітет;

Д епітет, власне метафора.

12. Установіть відповідність між цитатами із творів Григора Тютюнника і засобами образності, ужитими в них.

1  «Спасибі, дядечку, рідненький»

2  «Сокіл був, ставний такий, смуглий...»

3  «- В сто разів кращі... милий... в тисячу!»

4  «Очі так і печуть»

А синекдоха;

Б гіпербола;

В пестливі слова;

Г епітети;

Д метафора.