II. Давня українська література
Художній образ - узагальнена картина людського життя і навколишнього світу (людина, природа, предмет, подія, явище), втілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою художника. Ця картина створюється за допомогою естетичного сприйняття, тобто з погляду прекрасного.
У широкому розумінні образ - специфічна, відмінна від повсякденної, форма відображення та пізнання дійсності в мистецтві,
1 жанр ораторської і поетичної творчості, своєрідний гімн на честь певної особи;
2 коротенький злободенний сатиричний вірш, спрямований проти якоїсь особи чи негативного суспільного явища;
3 побутові гумористичні сценки, які йшли як окремі невеличкі вистави в антрактах між діями драми чи трагедії;
4 хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником;
5 віршований літературний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи багатьох людей.
12. Установіть відповідність між назвою твору Г. Сковороди і його жанром:
У вузькому розумінні образ - специфічна форма буття художнього твору в цілому й усіх складових його елементів зокрема.
«Образ - це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена, за допомогою вимислу й має естетичне значення» (Л. Тимофєєв).
Класифікація образів за об’єктом змалювання:
• образи-персонажі: Мавка, Лукаш (Леся Українка «Лісова пісня»);
• образи-пейзажі: поле (М. Коцюбинський «Intermezzo»);
• образи-предмети: груша (І. ІІечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»);
• образи-емоції: моя втома (М. Коцюбинський «Intermezzo»);
• образи-поняття: ганьба, честь, обов’язок тощо;
• образи-події: розгортання конфліктів у творі.
Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то будь-який естетично значущий його елемент, будь-яке життєве явище, у ньому відтворене, може бути назване образом.
У літературному творі образами називають як окремі словесні уявлення, так звані «мікрообрази», чи словесні образи (під якими найчастіше розуміють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його «макрообрази», до яких відносять зображених у творі людей, тварин і т.д. (образи- персонажі, оповідачі, розповідачі), їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи- інтер’єри) оточення.
В особливу групу образів літературно-художнього твору виокремлюють образи автора й читача.
Літературний тин - яскравий художній образ-персонаж, у якому багатство індивідуальних рис і властивостей органічно поєднане з відтворенням характерних риє людей певної групи.
Типізація є властивим для літератури способом проникнення в закономірності явищ і яскравого показу діяльності людей, їх думок, почуттів і переживань у формі живих образів.
Специфіка літературного типу залежить від світогляду, життєвого досвіду письменника.
Прототип (від грец. protos - перший і typos - відтиск) - реальна особа, письменницьке уявлення про яку стало першоосновою під час створення літературного типу, образу людини - героя твору.
Реальна людна; ставши предметом художнього відображення, перестає бути рівною собі, бо перетворюється, переосмислюється, доповнюється.
Тема художнього твору (від грец. «основа, положення») — основний предмет розповіді, те, про що йдеться у творі.
Мотив у художньому творі (від італ. «привід, спонукання») - тема ліричного твору (іноді другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.
Ідея твору (від грец. «вигляд, первообраз») — ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).
Конфлікт (від грец. «суперечка, сутичка») - суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).
Композиція (від грец. «складання, поєднання, створення, побудова») — зумовлена змістом побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. (Упорядковане розміщення логічно зв’язаних складових частин художнього твору.)
Складові частини композиції
- портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);
- монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);
- сюжет (система подій у творі);
- пейзаж (опис природи);
- інтер’єр (опис обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні);
- екстер’єр (поза приміщенням);
- авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);
- заголовок;
- присвята;
- епіграф;
- вставні епізоди.
Сюжет (від франц. «тема, предмет») - це художньо осмислена конкретна система пов’язаних між собою подій, у яких розкриваються характери персонажів і зміст твору. (Сюжет ще визначають як конфлікт, що рухається, розвивається.)
Сюжетні елементи:
Експозиція (від лат. «виклад, опис, пояснення») - місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, в якій розкривається конфлікт.
Види експозиції:
- пряма (на початку твору);
- затримана (у середині твору);
- зворотна (у кінці твору);
- розпорошена (фрагментарна) - подається фрагментами протягом твору.
Зав’язка - подія, з якої виростає, розпочинається основний конфлікт твору. Розвиток дій (перипетії) - кілька подій, що змінюють одна одну і в яких розгортається конфлікт, виявляються характери персонажів.
Кульмінація (від лат. «вершина») - найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу.
Іноді трапляється передкульмінація.
Розв’язка - логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації.
Сюжетне обрамлення:
Пролог (передслово, передмова) - окремий розділ твору, в якому автор знайомить читача з фактами, Що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.
Епілог (післяслово, післямова) — заключна частина твору, в якій розповідається про долю героїв після розв’язки.
Позасюжетні елементи:
• вставні епізоди (не пов’язані з основним ходом подій у творі);
• авторські відступи (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображуваного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про задум і завдання, пояснюють тему, позицію);
• ліричні відступи (уводяться в текст з метою надання зображуваному схвильованості, задушевності тощо);
• публіцистичні відступи (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);
• філософські відступи (філософські міркування з приводу зображуваного);
• історичні відступи (розповіді про події минулого);
• художнє обрамлення (сцени, якими починається і закінчується твір, що доповнюють його, надаючи додаткового смислу);
• присвята (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);
• епіграф (афоризм або цитата, уміщена перед текстом усього твору чи його розділів);
• заголовок (стисла, глибоко змістовна і виразна назва твору, у якій завжди виражена тема або ідея).
Тропи — художньо-виражальні засоби
Епітет (від грец. «додаток, прикладка») - художнє означення, яке образно чи емоційно розкриває ознаки певного явища.
Постійні епітети - епітети, що часто стоять при тих самих словах (найчастіше трапляються у фольклорних творах, наприклад: битий шлях, козак молоденький, ясні зорі).
Порівняння - троп, що пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого.
Метафора (від грец. «перенесення») - троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними. (Метафора - ніби приховане порівняння. Але: тут не порівнюються два явища, а ознаки одного переносяться на інше.)
Персоніфікація - надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх.
Алегорія (від грец. «інший» та «говорю») - інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.
Метонімія (від грец. «перейменування») - троп, для якого характерне перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку, наприклад: увесь Київ вийшов на демонстрацію (місто замість людей, які в ньому живуть), з’їв три тарілки.
Синекдоха (від грец. «співвіднесення») - троп, заснований на вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки, наприклад: сто разів вам казав!
Гіпербола (від грец. «перебільшення») - художнє перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їхню велич, розмах, виявити до них захоплення або презирство, наприклад: Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Соеюра).
Оксиморон (оксюморон) (від грец. «дотепно-безглузде», «нісенітниця») - свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення, наприклад: живий труп; На нашій - не своїй землі (Т. Шевченко).
Символ (від грец. «знак, натяк») - предметний або словесний знак, який опосередковано, умовно виражає сутність певного явища, наприклад: весна - символ життя, молодості та ін.
