Тарас Григорович Шевченко

Інтимна лірика Кобзаря

Земний світ для великого Кобзаря — це світ «широкий та веселий, ясний та глибокий». І цей світ неможливий без кохання. Духовному ідеалові поета відповідає вірне, щире кохання. Уже в ранніх баладах Шевченко оспівав таке кохання, над яким невласна навіть смерть:

Єсть серце єдине, серденько дівоче,

Що плаче, сміється, і мре, й оживає,

Святим духом серед ночі

Понад ним витає.



Все життя поет згадував своє перше кохання, Оксану Коваленко, «чужу чорнобриву», згадував щастя вже від того, «як побачить диво — твою красоту». У найжорстокіших умовах царської солдатчини він писав:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх.



Пташиний спів вивів у долину «з біленької хати» дівчину в «білій свитині» до молодого козака. Кохання козака і дівчини таке ж чисте та незаймане, як білий цвіт калини. Кохання — ось де земний рай. «Якого ж ми раю у Бога благаєм?» — запитує поет («Зацвіла в долині...»). Адже без кохання людина не може жити, без кохання «літа тії молодії марне пронеслись», без кохання «не живем, а тілько ходим та згадуєм тії годи, як жили колись» («І широкую долину...»). Поет розумі?, що без милого страшна жіноча недоля:

Ой мамо,

Страшно дівувати,

Увесь вік свій дівувати,

Ні з ким не кохатись.

(«Не тополю високую...»)



Мальовничі картини української природи служать Шевченкові тлом, що надає почуттям і стосункам закоханих особливої краси, задушевності, зворушливості:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Пташечка зраділа

І защебетала.



Інтимна лірика взагалі посідає важливе місце в житті поета після заслання. Шевченко мріяв створити сім'ю, покладав надії на шлюб з Лікерою Полусмаковою, а коли мрія не здійснилась, його охопило почуття безнадії та самотності:

Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись...

(«Минули літа молодії...»)



Але які сердечні слова знайшов поет для опису сімейного щастя:

А я буду груші рвати,

Діткам подавати...

З дружиною єдиною

Тихо розмовляти.

Тойді, серце, як бралися,

Сі древа садив я...

Щасливий я! —

І я, друже, З тобою щаслива!

(«Подражаніє»)



Отже, зворушлива сила інтимної лірики великого Кобзаря й досі бентежить душі багатьох поколінь.