Розважна будь, моя Скорбото!
В неспокої Ти звала вечір; він спускається; він тут;
Кладе на місто тінь густі свої навої,
І буде мир одним, і другим — біль і труд.
В час, коли Втіха, кат без милості малої,
На бенкети бичем жене низотний люд,
Щоб жниво раб зібрав для совісті гризької,—
Скорбото, руку дай, ідімо від отрут!
Глянь, як киває нам з балконів хмар стемнілих
Усопших Років ряд в убраннях застарілих,
Як Жаль з глибоких вод нам усміх подає;
Як Сонця попели в могилу сходять кротку
І як на сході Ніч, мов саван, постає,—
О, слухай, дорога, її ходу солодку!
Переклад М. Зернова |  |
