Есть в светлости осенних вечеров
Умильная, таинственная прелесть:
Зловещий блеск и пестрота
дерев,
Багряных листьев томный,
легкий шелест,
Туманная и тихая лазурь
Над грустно-сиротеющей землею,
И, как предчувствие сходящих
бурь,
Порывистый, холодный ветер
порою,
Ущерб, изнеможенье — и на всем
Та кроткая улыбка увяданья,
Что в существе разумном мы
зовем
Божественной стыдливостью
страданья. | Є в ясності осінніх вечорів
Урочиста краса і безгоміння,
Зловіщий блиск, червоний тон
кущів,
Листків пожовклих легке
шелестіння.
Прозорими туманами блакить
Вже сиротливо землю сповиває.
Передчуванням близьких бур
на мить
Рвучкий, холодний вітер
пробігає.
Безсилля втому ллє. Воно само —
Та лагідна усмішка зав'ядання,
Яку в живих істотах
ми звемо
Красою соромливою
страждання.
Переклад Ю. Клена |
