1 Пєрун — у давньослов'янській міфології бог грози (грому).
2 Волхви — у давніх слов'ян: чародії, віщуни, жерці язичеських богів.
3 У давньоруських літописах є оповідь про те, як князь Олег, пішовши війною на греків у 907 році, взяв в облогу могутнє місто Царгород (давньоруська назва Константинополя, столиці Візантійської імперії) та здобув перемогу. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Царгорода.
4 Відомо, що в Давній Русі було розвинене кораблебудування і Олег здійснив славетний похід на Візантію Чорним морем.
5 Цікаво, що кінь на Русі вважався символом добра та доброзичливого ставлення до людини.
6 Олег має на увазі обряд поховання. Разом з померлим князем ховали і його коня, вважаючи, що так князеві буде легше дістатися до раю. Очевидно, Олег хотів бути похованим саме з цим вірним бойовим конем.
7 Образ змії, а також образ змія (в інших міфологіях: дракона) у слов'янській дохристиянській міфології є втіленням злої сили, загрози для людини та всього світу. Згадайте українські народні казки (наприклад, «Кирило Кожум'яка» й інші) та давньоруські билини.
8 Літописи свідчать, що над могилою вельмож робили високий земляний насип, на якому справляли своєрідні поминки, тризну. Тут же проводили різні ігри, а на тризнах по князях — і військові бої. Вважали, що душа померлого ще перебуває поряд з живими й радіє іграм. Давні слов'яни спалювали померлих або ховали у землю. Наші предки вірили, що під час спалення душа швидше відокремлюється від тіла і їй легше потрапити на той світ.
9 Язичники-русичі вважали, що під час тризни не можна сумувати, треба радіти за померлого, який потрапив на той світ.
