Великі та німі Гіреїв двір і сад!
По ґанках, що мели покірних баш тюрбани,
Через потуги трон і любощів дивани
Літає сарана, повзе холодний гад.
Повився темний плющ і дикий виноград
По вікнах, по стіні подобою альтани;
Руїна — пише тут на мурах гість незнаний,
Як Валтасарові, на віковічний згад.
А в залі ще стоїть окраса мармурова:
Гарему то фонтан. Сльоза його перлова
Спадає по сльозі і промовля щомить:
«О де ви, де тепер, любов могуття й славо,
Що мали у віках сіяти величаво?
Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить».
Переклав М. Рильський
|  |
