(І, в. 89-150) Перше поріддя було золоте: без бича і спонуки, З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність. Кари і страху не знало. Погрозливе слово закону Ще не читалось на мідній таблиці, і люд не страшився Вирок почути судді, без суду й опіки безпечний. Сосни з гірських верховин ще не сходили в діл на потоки, Щоби легким кораблем незнані одвідати землі. Жодні надмор'я чужі не манили щасливого люду. Мури, глибокі рови не були ще для міст поясами; Проста сурма і покручений ріг не співали до бою; Меч і шолом не служили нікому. Без зброї, без війська Мирні народи жили в непорушнім і любім дозвіллі. Щедра земля самохіть, ще не знаючи пут обов'язку, Ралом не ткнута залізним, не зранена ще бороною, Гойний приносила дар, поживу, легку і корисну. Люди збирали тоді дику вишню й суниці по горах, Терен з залозистих віт, шовковиці ягоди стиглі Та жолуді, що зронило Юпітера 1 древо розлоге. Вічна стояла весна, і подувом ніжним зефіри 2 Пестили цвіт луговий, що пишався і ріс, самосійний. Втім, і незораний лан половів — нахилявся хлібами, І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся. Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки, І темнолисті дуби золотими точились медами. З того ж часу, як, заславши Сатурна 3 у Тартар 4 темничний, Владу Юпітер посів, то вже срібна пора та настала, Гірша від золота, але цінніша від темної міді. Владар новий сколотив цілорічну Сатурнову Весну, Літо додавши до неї, непевную Осінь і Зиму, І на чотири доби річний кругобіг поділивши. Вперше тоді затремтіло повітря від суші та спеки, І від холодних вітрів крижані позвисали бурульки. Вперше тоді знадобились оселі; оселі знайшлися В сховах печер, у кущах верболозу, поплетених ликом. Вперше Церериним 5 зерном засіяно ниву родючу І під ярмом заревла-застогнала покірна худоба. Третя доба — мідяна — за срібною хутко настала; Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий, Але ж іще не злочинний. Остання порода — залізна. Тож як настала доба найгіршої тої породи, Зразу ж з'явилася Кривда, минулися Чесність і Правда; Хитрість, Брехня і Шдступство посіли їх місце спустіле; Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки; Виплив на море плавець, хоч на вітрі ще був безпорадний. Сосни, що досі по горах шпилястих росли безтурботно, Нині по хвилі незнаній помчали в світи кораблями. Землю, що спільна була, як повітря, як сонячне сяйво, Нині пройшов землемір, обніжки і межі поклавши. Стали від неї тепер вимагати не тільки ужинків, Але й скарбів, що від людського ока вона приховала. В надра, в глибини підземні ідуть; від стігійської хвилі 6 Видобувають скарби, усякого лиха початок; Вийшло залізо на світ і Золото, ще шкідливіше, Вийшла на люди Війна, що живиться ними й лютує, В хижих, кривавих руках брязкучу стискаючи зброю. Люд животіє з грабунку, на зятя не звіриться тесть вже, Гість на господаря також — і братня любов потьмарилась; Жінка грозить чоловікові, той ворогує на жінку. Мачухи зводять дітей смертельно-блідим аконітом; Син нетерплячий про батькову смерть дізнається в ворожки. Никне Побожність і Віра, і діва небесна Астрея 7 Землю, сплямовану кров'ю,— остання з богів — покидає. 1 - Юпітер— в римлян бог неба, цар богів, ототожнювався з грец. Зевсом. Священне дерево Юпітера — дуб. 2 - Зефір — бог західного вітру. 3 - Сатурн— один із найданіших римських богів; грецький Кронос. 4 - Тартар — інколи ототожнювався з Аїдом; найглибше і найпохмурніше місце в підземному царстві. 5 - Церера — богиня збіжжя у римлян; Церерине зерно — хлібне зерно. 6 - Хвилі Стіксу — ріки в підземному царстві. 7 - Астрея — в греків богиня Справедливості, що жила поміж щасливих людей золотого віку. Потім людська зіпсованість змусила Астрею лишити землю і вознестись на небо, де вона стала сузір'ям Діви.