ІЗ «МЕТАМОРФОЗ» - Чотири покоління людські - ІЗ АНТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ - ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН - Стислий виклад твору - Короткий переказ - Скорочено - Уривки - Скорочені твори з зарубіжної літератури - Зарубіжна література

(І, в. 89-150)

Перше поріддя було золоте: без бича і спонуки,

З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність.

Кари і страху не знало. Погрозливе слово закону

Ще не читалось на мідній таблиці, і люд не страшився

Вирок почути судді, без суду й опіки безпечний.

Сосни з гірських верховин ще не сходили в діл на потоки,

Щоби легким кораблем незнані одвідати землі.

Жодні надмор'я чужі не манили щасливого люду.

Мури, глибокі рови не були ще для міст поясами;

Проста сурма і покручений ріг не співали до бою;

Меч і шолом не служили нікому. Без зброї, без війська

Мирні народи жили в непорушнім і любім дозвіллі.

Щедра земля самохіть, ще не знаючи пут обов'язку,

Ралом не ткнута залізним, не зранена ще бороною,

Гойний приносила дар, поживу, легку і корисну.

Люди збирали тоді дику вишню й суниці по горах,

Терен з залозистих віт, шовковиці ягоди стиглі

Та жолуді, що зронило Юпітера 1 древо розлоге.

Вічна стояла весна, і подувом ніжним зефіри 2

Пестили цвіт луговий, що пишався і ріс, самосійний.

Втім, і незораний лан половів — нахилявся хлібами,

І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся.

Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки,

І темнолисті дуби золотими точились медами.

З того ж часу, як, заславши Сатурна 3 у Тартар 4 темничний,

Владу Юпітер посів, то вже срібна пора та настала,

Гірша від золота, але цінніша від темної міді.

Владар новий сколотив цілорічну Сатурнову Весну,

Літо додавши до неї, непевную Осінь і Зиму,

І на чотири доби річний кругобіг поділивши.

Вперше тоді затремтіло повітря від суші та спеки,

І від холодних вітрів крижані позвисали бурульки.

Вперше тоді знадобились оселі; оселі знайшлися

В сховах печер, у кущах верболозу, поплетених ликом.

Вперше Церериним 5 зерном засіяно ниву родючу

І під ярмом заревла-застогнала покірна худоба.

Третя доба — мідяна — за срібною хутко настала;

Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий,

Але ж іще не злочинний. Остання порода — залізна.

Тож як настала доба найгіршої тої породи,

Зразу ж з'явилася Кривда, минулися Чесність і Правда;

Хитрість, Брехня і Шдступство посіли їх місце спустіле;

Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки;

Виплив на море плавець, хоч на вітрі ще був безпорадний.

Сосни, що досі по горах шпилястих росли безтурботно,

Нині по хвилі незнаній помчали в світи кораблями.

Землю, що спільна була, як повітря, як сонячне сяйво,

Нині пройшов землемір, обніжки і межі поклавши.

Стали від неї тепер вимагати не тільки ужинків,

Але й скарбів, що від людського ока вона приховала.

В надра, в глибини підземні ідуть; від стігійської хвилі 6

Видобувають скарби, усякого лиха початок;

Вийшло залізо на світ і Золото, ще шкідливіше,

Вийшла на люди Війна, що живиться ними й лютує,

В хижих, кривавих руках брязкучу стискаючи зброю.

Люд животіє з грабунку, на зятя не звіриться тесть вже,

Гість на господаря також — і братня любов потьмарилась;

Жінка грозить чоловікові, той ворогує на жінку.

Мачухи зводять дітей смертельно-блідим аконітом;

Син нетерплячий про батькову смерть дізнається в ворожки.

Никне Побожність і Віра, і діва небесна Астрея 7

Землю, сплямовану кров'ю,— остання з богів — покидає.

1 - Юпітер— в римлян бог неба, цар богів, ототожнювався з грец. Зевсом. Священне дерево Юпітера — дуб.

2 - Зефір — бог західного вітру.

3 - Сатурн— один із найданіших римських богів; грецький Кронос.

4 - Тартар — інколи ототожнювався з Аїдом; найглибше і найпохмурніше місце в підземному царстві.

5 - Церера — богиня збіжжя у римлян; Церерине зерно — хлібне зерно.

6 - Хвилі Стіксу — ріки в підземному царстві.

7 - Астрея — в греків богиня Справедливості, що жила поміж щасливих людей золотого віку. Потім людська зіпсованість змусила Астрею лишити землю і вознестись на небо, де вона стала сузір'ям Діви.