* * *
До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадливий усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Молвить не можу.
І язик відразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаючись потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти.
Переклад Г. Кочура 184 |  |
