* * *
Как беден наш язык! — Хочу и не могу.—
Не передать того ми другу, пи врагу,
Что буйствует в груди прозрачною волною.
Напрасно вечное томление сердец,
И клонит голову маститую мудрец
Пред этой ложью роковою.
Лишь у тебя, поэт, крылатый слова звук
Хватает на лету и закрепляет вдруг
И темный бред души, и трав неясный запах;
Так, для безбрежного покинув скудный дол,
Летит за облака Юпитера орел,
Сноп молнии, неся мгновенный в верных лапах. | * * *
Убога мова в нас! Хотіти й не могти,—
Ні друзям, пі чужим не перекажеш ти
Того, що в грудях б'є, немов прозорі хвилі.
І марна вся жага невтоленних сердець.
І перед вічною оманою мудрець
Схиляє сивину в несилі.
Спроможен тільки ти, поете, в слушну мить
Крилатим звуком слів схопити й закріпить
І темні спи душі, і трав знайомий запах.
Так для безмежності лишивши діл земний,
Юпітерів орел сяга височини
Й раптових блискавиць приносить спін у лапах.
Переклад Г. Конура |
