11 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ МОДЕРНІСТСЬКА ПРОЗА НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Життя і доля Франца Кафки
Однією з ключових фігур світової літератури XX століття справедливо вважають австрійського письменника Франца Кафку. Ім'я Франца Кафки поряд з іменами Джеймса Джойса, Марселя Пруста називають серед творців модерністського роману. Особистість, доля і творчість Кафки привертають увагу не тільки літературознавців, але і філософів, а також письменників, що зробили його центром свого художнього світу, таких, як, наприклад, лауреат Нобелівської премії з літератури Е. Канетті («Інший процес») і Т. Ружевич («Пастка»).
У формуванні особистості письменника визначальну роль зіграв несприятливий збіг багатьох факторів. Франц Кафка народився 3 липня 1883 року в Празі в родині дрібного буржуа. Відносини з батьком не склалися. Батько був украй грубою людиною, застосовував досить тверді міри виховання, пригноблював усю родину.
Франц ріс слабким і нездатним на активний протест. Його незгода з деспотизмом батька носила характер внутрішньої втечі і зводилася до того, що він не цікавився справами батька і намагався досягти самовираження у творчості, чого батько не схвалював.
Треба думати, що відносини в родині визначили відносини Кафки зі світом і багато в чому — його долю. Головне відчуття, яке він виніс з дитинства і юності, — це глибокий страх, який закріпився в підсвідомості. Джерело такого страху було і йому не дуже зрозумілим, адже батька він боготворив, уявляв його ледве не творцем цього світу і, звертаючись до нього, незмінно писав слово «Батько» з великої букви.
Таке сприйняття батьківської тиранії було обумовлене особливостями особистості самого Кафки, людини слабохарактерної, наділеної хворобливою уявою (його нерідко називають «геніальним параноїком»). З відносин з батьком Кафка виніс ряд комплексів і переконань, які він виклав у «Листі до батька».
По-перше, він вважав, що світ побудований на протиставленні грубої, нерозумної сили і слабкості, нездатної до опору і зосередженої лише на самоаналізі. По-друге, «він зневірився в собі, але набув почуття провини». Невпевненість у собі призвела до того, що Кафка відчував себе невдахою в житті. І, нарешті, останнє — розпач і страждання усвідомлювалися ним як єдина його доля.
«Скільки я пам'ятаю себе, — писав він, — у мене було стільки турбот, спрямованих на одне: затвердити своє духовне «Я», так що все інше було мені байдуже». Існувала різка межа між зовнішнім і внутрішнім світом Кафки. Усі свої невдачі в житті Кафка називав «пастками».
Кафка виявився «у пастці» ще в одному сенсі: за народженням він був празьким німецькомовним євреєм, у підсумку, після того як у 1918 році Австро-Угорська імперія перестала існувати, він виявився людиною без батьківщини. Таким чином, Франц Кафка, зі своїм слабким характером, страхами і чутливістю, відчував себе один на один зі всесвітньою «пасткою», жертвою й іграшкою великих і малих сил, що безцеремонно вриваються в його існування. Мілена Єсенська — жінка, яку кохав Кафка, писала: «Для нього життя є чимось іншим, ніж для всіх інших людей: гроші, пункт для обміну валюти, біржа — для нього речі абсолютно містичні. Він — як «голий» серед одягнених».
В обстановці постійної «пастки» для Кафки виняткове значення мало письменство — воно було засобом утілення його реального «Я», його страхів, його туги. Він написав три романи: «Америка», «Процес», «Замок», новели, найважливіші з яких — «Вирок», «Перетворення», і досить багато оповідань.
Навчання не цікавило Кафку, хоча він був доктором права. Захворівши на туберкульоз, він у 1922 році залишив службу в страховій компанії, а в 1924 році помер.
Кафка — письменник, створений своєю біографією. Не було б у нього такої біографії, її варто було б видумати. Адже «вибудував» для себе життя Ернест Хемінгуей — видумав і, видумуючи, реалізував: полював, плавав, воював. Кафка, однак, ніколи ніяких ролей не грав: важко знайти людину, більше, ніж він, безхитрісну... Ужитті Кафки немає і грама авантюрності. Його життя таке лише зовні, а всередині сповнене «пригод душі»...
