9 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЛІТЕРАТУРА ПРОСВІТНИЦТВА
У чому сенс спору між Богом і Мефістофелем? (За твором Ґете «Фауст»)
Розмова між Богом і Мефістофелем — це й експозиція, і разом із тим зав'язка дії «Фауста». Про що ж сперечаються ці двоє? Звичайно, про те, наскільки досконалим створено світ і людину.
Позиція Мефістофеля очевидна: він із глибоким презирством ставиться до людини, називаючи її «смішним божком землі», який не здатний ні до чого, окрім розваг сумнівного типу. Мефістофель закидає Богові, що той даремно нагородив людину розумом, оскільки вона не здатна скористатися цим даром. Та й сам світ Мефістофель гудить, вважаючи його недосконалим, поганим. А щодо людини, то її й бісові жаль:
Нет, что ни говори, а плох наш белый свет!
Бедняга человек! Он жалок так в страданье,
Что мучить бедняка и я не в состояньи.
Отож Мефістофель вважає людину жалюгідним безпомічним створінням. Спростування цього наклепу на людину й світ і складає ідейний пафос трагедії. Бог настільки вірить у людину, у її розум і совість, що дозволяє Мефістофелю спробувати звести Фауста, якого він вважав взірцем людини освіченої, розумної, чесної й порядної:
И посрамлен да будет сатана!
Знай: чистая душа в своем исканье смутном
Сознаньем истины полна!
Сенс спору між Богом і Мефістофелем цілком зрозумілий з огляду на епоху, коли була створена драматична поема «Фауст». Це була епоха Просвітництва, а значить, дискусія про людину і світ — це відбиток часу Просвітництва, возвеличувала розум людини, її можливості й роль у світі. Бог виступає тут із позиції найвидатніших мислителів і митців свого часу. Йому відоме й зрозуміле постійне прагнення людини до пізнання, бажання пізнати світ, знайти істину. Адже для того людині й даний розум. Таким чином дискусія про людину та можливості її розуму стає головною проблемою твору. І саме в цьому суть спору між Богом і Мефістофелем.
