9 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЛІТЕРАТУРА XIX СТОЛІТТЯ
Якби Ленського не було вбито на дуелі... (Роздуми про можливу долю героя)
Дохнула буря, цвет прекрасный
Увял на утренней заре,
Потух огонь на алтаре!..
О. С. Пушкін
У романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», як і в однойменній опері П. І. Чайковського, є дві найсильніші сцени, що вражають читача і глядача. Це остання зустріч Тетяни й Онєгіна і загибель Ленського на дуелі. На наших очах відбуваються дві трагедії, з якими важко змиритися. Хочеться перегорнути сторінки і повернутися назад, туди, де Онєгін закоханий і щасливий знайденим сенсом життя, надіями (майже як Ленський у свій час), а юний поет ще живий, і ніяких думок про дуелі, про смерть.
Зі смертю примиритися важко. Особливо, якщо гине молода людина,
В чьем сердце билось вдохновенье,
Вражда, надежда и любовь,
Играла жизнь, кипела кровь...
І гине не на бойовищі, коли важко уникнути смерті, коли в людини немає вибору, а безглуздо:
Во цвете радостных надежд,
Их не свершив еще для света,
Чуть из младенческих одежд,
Увял!
Що міг би зробити для світу Володимир Ленський, якби не був убитий на дуелі? Пушкін, прощаючись з Ленським, теж думав про його можливу долю: красень, молодий, шанувальник Канта, поет.., він міг би згодом стати філософом, ученим, справжнім, серйозним поетом:
Быть может, он для блага мира
Иль хоть для славы был рожден;
Его умолкнувшая лира
Гремучий, непрерывный звон
В веках поднять могла.
Поэта, быть может, на ступенях света
Ждала высокая ступень.
Адже сам Пушкін теж колись писав романтичні вірші, був легковажний і запальний. Роки, досвід зробили б палкого юнака мудрішим, серйознішим... Він знайшов би свій шлях у житті, зустрів би багатьох чудових, цікавих людей, свою справжню любов, жив би справжнім, а не книжковим життям.
А может быть и то: поэта
Обыкновенный ждал удел.
Прошли бы юношества лета:
В нем пыл души бы охладел...
Далі Пушкін малює для Ленського картину можливого звичайного життя, у якому б герой жив у селі, щасливий, безпечний, носив би халат, пив, їв, нудьгував, товстів, поки помер би серед дітей, галасливих жінок і лікарів. Могло б бути і так. Його страждальницька тінь... понесла з собою святу таємницю...
Але як би там не було, якби не дуель — у Ленського попереду було б ціле життя. Як би воно не склалося, це краще за безглузду смерть у вісімнадцять років.
Поэта память пронеслась
Как дым по небу голубому,
О нем два сердца, может быть,
Еще грустят...
Це Тетяна й Онєгін. їх теж щастя обмине. Але навряд чи вони хотіли б помінятися долею з Ленським.
