СЕБАСТЬЯН БРАНТ
ДУРНІ В СТАРОСТІ
Я — дурень — цілий вік прожив,
Ума ж нітрохи не нажив.
Дзвоню в сто літ я бубонцями
Тим хлопцям, що не мають тями.
Владар над дітьми з юних літ,
Їм залишаю заповіт.
Як хочеш в рай, то ось порада:
Мій приклад є цьому завада.
Я вчу, чого мене навчали,
Та хочу, щоб і шанували.
Насмілюсь хвастати ганьбою,
Що скрізь в дорозі йшла за мною.
Я всіх морочив, я кипів,
Казився я, впадав у гнів.
А що не встиг ще сам зробити,
Те Ганс мій зможе довершити.
І довершив він, може, досі б
На свій дурноголовий спосіб.
О, стане справжнім дурнем він.
Всі скажуть: «Вдався в батька син!»
Він за заслуги немалі
Поїде в нашім кораблі.
На тому світі нам радіти,
Що нас на цім заступлять діти
Усі обманюються нині,
Що старість з мудрістю — єдині.
Хто злегковажить верховодою.
Коня не стримає вуздою,—
Той навзнак гримне між юрбою.
