НҐУЄН ЗУ

НҐУЄН ЗУ - творчість письменника

НҐУЄН ЗУ (Nguyen Du - 1765, с. Тьєндьєк. тепер пров. Хатінь — 16.09.1820, м. Хюе) — в'єтнамський поет.

Вершиною в'єтнамської класики є твір Нґуєна Зу «Стогін змученої душі», написаний у жанрі розповідної поеми. У подальшому ця поема зажила популярності під назвою «Кім, Ван і К'єу». або просто «К'єу». Про час її створення існує три гіпотези, які датують поему 1790—1800. 1805—1809 pp. або періодом після 1813 р.

Нґуєн Зу був сином сановника і полководця, котрий досяг значних успіхів при дворі. У 1789 p.. коли останній державець династії Ле, злякавшись повстанців-тейшонів, утік у Китай, Нґуєн Зу тоді ще юний воєначальник, не подався за ним, а залишився у В'єтнамі. Ставлення поета до тейшонів було складним: він відмовився від співробітництва з ними, поневірявся по країні і багато років прожив у Тьєндьєні — рідному селі своїх предків. Є, проте, підстави вважати, що Нґуєн Зу позитивно оцінював певні моменти діяльності тейшонів. Із його вірша читач дізнається, що він гостював у свого брата. котрий служив у тейшонів. Після розгрому повстанців у 1802 р. Нґуєн Зу став правителем повіту і згодом посідав ряд високих посад. Прозірливому державцю За Лонґу було вигідно «прикрасити» свій двір великим поетом, котрий ще за життя увійшов до списку «п'яти неперевершених».

Нґуєн Зу писав і в'єтнамською, і мовою хан-вань — загальнорегіональною (китайською) літературною мовою. В'єтнамською мовою написана, наприклад, «Відповідь юнака з майстерні гостроверхих брилів у Тьєндьєн» — вірш, у якому Нґуєн Зу відтворив тугу закоханого, котрий сумує за сво-єю коханою. Ліричний струмінь тут тісно переплітається з гумором, співчутлива усмішка поета освітлює весь вірш, який побудований на майстерному використанні образів народної пісні та казки.

Поема «Стогін змученої душі» («Doan tru'ong tan thanh») написана на сюжет, запозичений не із в'єтнамського фольклору, а з китайського роману «Історія про Цзіня, Юня і Цяо», автор якого жив, імовірно, у XVII ст. і написав свій твір під псевдонімом Цінсінь Цайжень. Творча самостійність Нґуєна Зу виразилася у новому трактуванні образів, у зміні всієї художньої тканини твору (навіть його жанру), у створенні нового поетичного світу.

Перші рядки поеми — це своєрідний філософський пролог до неї, де звучать буддистські мотиви. Причини трагедії своєї героїні — дівчини К'єу — Нґуєн Зу вбачає у тому, що вона наділена красою і талантом, і саме за обдарованість їй метиться жорстока доля (тут: буддистська карма). На переконання поета, талановиту людину підстерігає нещастя, фатум. К'єу, котра продала себе заради порятунку батька і брата, потрапляє у «зелений терем» («веселий дім»), мешканцями якого є жалюгідні, покірні істоти, котрі змирилися зі своєю долею і беззаперечно слухаються власниці, старої Ту Ба. Молитва, з якою звертаються дівчата до білобрового духа — покровителя їхнього ремесла, схожа на пісню рабинь.

Інакше поводиться К'єу. Ця тендітна і слабка дівчина намагається відстояти свободу своєї душі. Вона хоче вирватися із зачарованого кола лих, але обставини штовхають її щоразу до нової ганьби. У поемі Нґуєн Зу накреслюється переоцінка цінностей феодального суспільства: найпрекраснішими героями твору виявилися найбільш зневажувані за офіційними поняттями люди — співуха К'єу та вождь повстанців Ти Хай, тобто «розбійник», котрого поет зважився назвати героєм і котрий насмілився захищати К'єу. Цього бунтівника Нґуєн Зу протиставив усьому устрою тодішнього життя.

Окрім «Стогону змученої душі», Нґуєн Зу є автором поеми «Все живе» (иТЬар loai chung sinh») — схвильованої поетичної оповіді про численні драми епохи, ліричних роздумів про швидкоплинність життя. Нґуєн Зу належить також збірка «Різноманітні записи про подорож: на Північ» «Вас hanh tap luc», 1813 — 1814) — своєрідний поетичний щоденник про поїздку на чолі в'єтнамського посольства у Пекін.

За М. Нікуліним

(1765 - 1820)