ГЕЙДЕНСТАМ, Карл Густав Вернер фон (Heidenstam, Carl Gustaf Verner von — 06.07.1859, Ольсхаммар - 20.05.1940, Евралід) - шведський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1916 р.
Гейденстам, за висловом вітчизняної критики, — «найяскравіша зірка в сузір'ї самобутніх митців, котрі відродили шведську поезію наприкінці XIX століття». Він народився 6 липня 1859 р. в Ольсхаммарі, що у Південній Швеції, в старовинній аристократичній сім'ї. З дитинства хворів, тому після здобуття початкової освіти батьки послали його навчатися за кордон, у південні країни Середземномор'я. Гейденстам багато мандрував по Близькому Сходу, Греції та Італії, а після повернення у Швецію в 1890 р. батько, помітивши здібності сина до малювання, відправив його у Париж, де той вивчав живопис у Школі вишуканих мистецтв. З 1886 р. разом із дружиною-швейцаркою Гейденстам мешкав у середньовічному замку в Північній Швейцарії, де познайомився з А. Стріндберґом, а в 1887 p., після повернення у Швецію, оселився в рідному Ольсхаммарі, де й прожив до самої смерті.
Дебютував Гейденстам як поет збіркою «Пілігримство та роки мандрів» («Vallfart och vandringsar», 1888), вірші з якої, навіяні мандрівкою Середземним морем, були сповнені східної екзотики та дитячими спогадами. Вже перша збірка зробила Гейденстама популярним, а через деякий час він став одним із лідерів неоромантичного напряму в шведській поезії. Свої естетичні погляди Гейденстам обґрунтував у літературному маніфесті «Ренесанс» («Renassans», 1889), де протиставив неоромантизм натуралізму, а також у присвяченому Середземномор'ю романі «Ендіміон» («Endymion», 1889) і експериментальному романі «Ганс Альєнус» («Hans Alienus», 1892), де чергуються вірші та проза, а постать головного героя інтерпретує фаустівські мотиви.
Найдовершенішою частиною літературного спадку Гейденстама є його поезія, у якій з роками посилювалися історичні, національно-патріотичні та релігійні мотиви: збірки «Вірші» («Dikter», 1895), «Народ» (1902), «Нові вірші» («Nya dikter», 1915), «Останні вірші» («Sista dikter», вид. 1942 p.). Паралельно письменник продовжував звертатися й до прози, у якій також домінує тематика героїчного історичного минулого Швеції: одна з найпопулярніших прозових книг, своєрідний національний міф «Війни Карла ХІІ» (1898), збірка новел «Святий Юлій і змій» («Sankt Goran och draken», 1900), романи «Древо Фолькунґів» («Folkunga trader», 1905— 1907), «Паломництво святої Бірґіти» («Heliga Birgittas pilgrimsfard», 1901), двотомна поема у прозі «Шведи та їхні вожді» («Svenskarna och deras hovdingar», 1908-1910). У 1916 p. письменнику була присуджена Нобелівська премія з літератури «як визначному представнику нової епохи в світовій літературі», після цього Гейденстам більше не писав художніх творів. Його останнім твором стала мемуарна книга «Коли квітнули каштани» («Nar kastanjerna blommade»), яка вийшла друком вже після смерті автора, у 1941 р.
