У сиву давнину складалися і були відточені усними традиціями легенди, пісні, потішні малі жанри та казки. З появою писемності їх тільки літера-турно переробляли.
Казки створювалися не лише для розваги слухачів, а й з метою їх виховання. У казках оповідачі викладали досвід народу, свої спостереження та уявлення про світ і місце людини в ньому, вчили добром перемагати зло. Образ працьовитого і дбайливого героя завжди був зразком ідеалу духовного світу народу.
Світова література багата чарівними казками, що несуть нам радість полинути у незвичайні країни народної фантазії.
Ґанс Хрістіан Андерсен справедливо вважається „королем казки”. Письменник, як справжній чарівник, проникав у душу дитини, дорослого, простого садівника і пихатого пана, придворного вельможі чи імператора. Він намагався знайти в кожній людині щось добре. Великий казкар вважав, що справжнє мистецтво здатне створити диво, зробити людину кращою, як це сталося з імператором у казці „Соловей”.
Після співу маленької непоказної пташки навіть у імператора, відгородженого від простих людей та усього світу стінами палацу і придворними. Але людини з добрим серцем, „виступили сльози і покотилися по обличчю”.
Образ Солов’я є втіленням сили великого і справжнього мистецтва. Не зважаючи на те, що імператор проміняв його на штучного, у скрутний для людини час птах поспішає на допомогу. Соловей своїм співом змушує відступити Смерть. Імператор ладен щедро нагородити птаха. Але той відповів, що „найвищою дорогоцінністю, від якої радіє серце співця”, є сьози на очах слухачів.