Мій девіз:"Життя - це вчитель, і перемагає у ньому лише розумний учень". Я вважаю, що кожен може знайти місце під сонцем завдяки власним знанням, а допомагає нам у цьому книга. Ще з молодших класів вона стала для мене другом, а з роками наша дружба міцнішала, ставала справжньою - на все життя . Тому не дивно , що моїм хобі є читання. Звичайно свій вільний час я витрачаю ще на інші розваги , наприклад, відвідування танцювального гуртка, побачення з друзями та все це не заважає мені кожного дня зустрічатися з нею - океаном знань, і черпати звідти скарби, які були закладені ще нашими предками.

А тепер я запрошую Вас полинути зі мною в казкову країну Бібліотеку. І хай не дивує те, що розповідатиму майже казку у такому віці, адже дитинство - це той прекрасний період життя , коли ми, власне, знайомимось із жителями країни Бібліотеки.

Сталося це ще коли я була у першому класі . Ми ще маленькими хлопчиками і дівчатками відвідали разом із вчителем цю прекрасну країну. Тоді ми ще не знали , не здогадувались, що вже ніколи серця наші не покинуть це місце. Відчинилися двері й до нас вийшов привітний бібліотекар, але наші погляди були направлені на них: вони стояли рядами, з червоною, жовтою, зеленою палітурками - такі гарні. Я дивилася і у мене блищали очі , мені чомусь здалося , що зовсім не бібліотекар, а книга підійшла до мене і заговорила. Вона, неначе, просила подати їй руку і я подала, таке дружнє рукостискання прив'язало мене до цього місця назавжди.

Наступного разу я прийшла до Бібліотеки вже сама, я розглядала книжки , і вирішила взяти одну, яка вразила мене своєю палітуркою. На ній був намальований маленький чоловічок і кольоровий будиночок на даху. Мене так вразив малюнок , що я вирішила неодмінно взяти цю книжку. Звернувшись до бібліотекаря, я дуже засмутилася , коли вона сказала, що це книжка "Карлсон" , і вона призначена для дітей трохи старшого віку. Але , погодьтеся, що переконувати дитину, яка поставила собі за мету будь-що прочитати цю книжку, просто неможливо, тому мені таки вдалося. Так відбулося моє перше знайомство з книгою. Читала її я із захопленням, переказувала батькам епізоди.

Тепер я доросла, книжки про казкових героїв не читаю, та звичайно продовжую відвідувати цю прекрасну країну Бібліотеку з її "розумними жителями". Сьогодні я цікавлюся більше науковою літературою, яка пов'язана з шкільним курсом, читаю пригодницькі твори, романи, детективи, тобто намагаюсь захоплюватися усіма літературними жанрами. Одного разу в журналі я прочитала статтю, де розповідалось про роль книги в житті людини , вона змусила мене замислитись:"Що значить книга для мене , моїх друзів, знайомих?".

Іван Франко казав, що книга - це океан знань, увійшовши в який можна потонути. Ці слова повністю розкривають роль книги у житті кожного з нас. Адже справді читаючи, ми так захоплюємось сюжетом, що не можемо зупинитись, поринаємо у її глибини, як водолази , розшукуємо суть, пізнаємо головну тему, а потім знайшовши скарб, неначе потопаємо у сторінках книжки, нас поглинає невловиме почуття дізнатися більше, запам'ятати усе . З книги черпають знання. Читаючи, кожна людина розширює свій кругозір, пізнає світ, знаходить пораду. З начитаною людиною приємніше спілкуватись, адже вона може розкрити тему в усіх її аспектах.

Для кожного письменника книга - це ще й спосіб передачі досвіду, вираження власних почуттів, сюжетів із життя , особистих драм, історичних подій. За допомогою неї ми йдемо крок-у-крок із історією , читаємо про гетьманів, про патріотів України, пишаємось борцями за справедливість, роняємо сльозу за тих знедолених, яких полонила історія. Книга стає нам у пригоді всюди. Шукаючи поради ми звертаємось до книги, потрібно перекласти текст - гортаємо сторінки словника, готуючи біографію - йдемо до Бібліотеки. Як кажуть, що усі дороги ведуть у Рим, так усі шляхи у пошуках знань приводять до бібліотеки за книжкою.

Книга кожного народу має свій історичний шлях . Українська книга потерпала багато . Її можна порівняти з дівчиною, яка з'явилася у прекрасному сяйві з довгою косою, рум'яними щоками, вона прийшла посіяти ту зернинку, з якої виросте незалежна й могутня держава Україна з власною культурою, звичаями, щоб ми могли пишатися своїми здобутками, патріотами , а не славити проти власної волі панів та польську шляхту. Але тут з'явилася вона, російська влада до складу країни якої входила Україна , і гострим словом зрізала довгу косу, спалила її на вогні. Не раз залишався попіл від української книги та в наших серцях завжди житиме пам'ять про неї , та про людей ,які писали ці книжки, попри заборону влади, щоб підняти національний дух, закликати до боротьби за власну волю.

Кожна третя людина любить читати . Згадати лише слова Сореля з роману Стендаля "Червоне і чорне", який казав, що Наполеон усього в житті досягнув завдяки власної шпаги. Та це не так. Адже колись і Бонапарт, і Ленін, і Сталін сиділи за розгорнутою книгою , вивчали історію, щоб у майбутньому не повторити помилок предків. А тепер про них складають оповідання, вірші, бо вони ,будучи освіченими, погано то чи ні , змогли скласти власну історію.

Сьогодні книги - це святині. Їх зберігають у музеях, тисячі туристів подорожуючи, відвідують їх, цікавляться історією власного народу.

Я впевнена , що кожна людина має улюблену книгу на уроках літератури ми не раз розповідали про ту , яка залишила великий слід у серці. Моєю найулюбленішою книжкою є "Війна і мир". Не один раз я заходила до бібліотеки, щоб узяти наступний її том. Вона як і усі інші залишила глибокий слід у моєму серці, але певно найбільший. У цьому романі-епопеї поєднуються історичні події з ніжними , романтичними почуттями. Вражає правдивість змальованих подій.

Головні герої - Наташа Ростова і П'єр Безухов навчають нас любити, переживати будь-які труднощі, мати велику силу волі.

Під романом, як він склався на Заході традиційно розуміють оповідь із великою кількістю подій, із розробленим сюжетом, у якому змальовані долі одного чи кількох персонажів. "Війна і мир" - роман, і водночас не роман . У творі є чимало суто "романтичних ознак" : читач може відстежити долі П'єра Безухова , Наталі Ростової , Андрія Болконського; проникнути у внутрішній світ персонажів; у ньому зображено історичні події минулого з паралельним розглядом приватно-родинної сфери. Неодноразово ми можемо віднайти елементи сімейного побуту Ростових - це доброта , розуміння, ніжність, толерантність, любов до дітей, до батьків. Усі ці риси згодом Наташа увібрала у себе, і будучи позитивним персонажем, потім зробила усе , щоб її і П'єра майбутній будинок був сповнений лише позивними емоціями.

Світ, змальований Толстим у його романі-епопеї ,- це заплутаний клубок тенденцій. Персонажі перебувають у вирі подій життя і намагаються його осмислити. Не останнім персонажем у цьому романі є Болконський. Князь Андрій - людина амбітна. Він ризикує власним життя у період війни, проявляє мужність, особливо в епізоді з прапором в Аустерліцькій битві. Болконський зневажає фальш світського життя, він нудьгує в ньому, але як тільки його оточують друзі він змінюється. Фінал життя князя Андрія - сумний і нещасливий. Поранений на Бородінському полі бою він помирає.

Доля П'єра Безухова складається інакше. Він не має стільки позитивних рис, як Андрій Болконський. П'єр доброзичливий, відкритий, але йому бракує сили волі; він розумний, освічений, водночас його здолали лінощі, незграбність. Життя П'єра втягує його в гульбище , ставить до дуельного бар'єра. Але фінал духовних зусиль Безухова щасливий за нього усе влаштовує життя: зводить з Наташею і знімає перешкоди для шлюбу ( смерть Елен і загибель князя Болконського).

Образ Наташі Ростової - втілення ідеалу природності. Дівчина отримала певну освіту , але вона незавершена в позитивному сенсі слова , тож не вбиває в героїні щирості, грації, як так цінуємо ми в ній. Недарма Болконський , Безухов, Денисов закохуються у неї. Героїню оточує атмосфера любові. Батько і мати, Марія Дмитрівна, служки, П'єр - всі з великим задоволенням виконують її невинні примхи Найголовнішою якістю є те, що Наташа вміє любити. Її почуття чисті , справжні, наївні. Вона часто закохується , але знайшовши свою половинку віддається вирію життя, стає зразковою дружиною матір'ю.

На фоні любовних пристрастей змальовуються історичні події - війна між Францією і Росією ( 1812-1816 роки). Під час війни вся Росія стає величезною сім'єю. Толстой змальовує Наполеона , як антигероя роману "Війна і мир",він уособлює всі негативні людські якості , а головне - індивідуалізм. Для Бонапарта соціальне життя - це поле битви егоїзму , марнославства. Ними треба навчитись грати - тоді ти станеш генієм. Його найулюбленіше слово - "я".

На противагу Бонапарту постає образ Кутузова. З погляду Толстого Кутузов- не тільки ідеальний полководець, а й геніальний політичний діяч. Який керується не зовнішніми обставинами , а прислухається до настроїв народної стихії.

Так прекрасно Лев Толстой змальовує почуття , пейзажі , образи, показує своє відношення до героїв, засуджує Наполеона , підносить на п'єдестал слави Кутузова , показує сімейне щастя, яке уособлює родина Безухових. Тож "війна і мир" - це війна душевна й кровопроливча, мир духовний й повоєнний.

Особисто я вважаю , що це блискавичний роман, який зацікавить кожного. Та треба віддати належне й Толстому - автору епопеї, який багато епізодів взяв із реального життя, показав власні переживання , провів історичні дослідження.

Лев Толстой - це класик світової романістики, моральний мислитель. Народився він у 1828 році. Походив із родини , яка належала до верхівки російської аристократії. Хлопчик рано осиротів. Освіту здобув в казанському університеті , який невдовзі залишив, невдоволений тим, чого і як там навчали. Протягом тривалого життя а помер він у 82 роки) він досконало вивчав кілька мов. Письменник жваво відгукувався на всі інтелектуальні події і мав колосальну ерудицію. Толстой не тільки писав книги, а й будував школи.

Літературна біографія розпочалася 1852 року, коли у некрасовському часописі "Современник " було надруковано його повість "Дитинство". Багато Толстой писав про війну на Кавказзі, оскільки служив на південних кордонах імперії, а також брав участь у кримській війні , під час якої заявив про себе як сміливий офіцер-артилерист. Після відставки письменник відбув у закордонну подорож. На початку 1860 його переповнювали реформаторські ідеї. У 34 роки він одружується і відчуває величезне піднесення сил, наслідком чого став його перший великий роман " Війна і мир" (1863-1869). Із 1873-го до 1877р. тривала робота над романом "Анна Кареніна ", в якому письменник за його словами виразив суть сімейного життя. На початку 1880-х років Толстой переживає духовну кризу. Він зізнався , як одного разу вночі прокинувся з відчуттям, що неодмінно помре. У 1899 друкує останній великий роман "Воскресіння" останні роки Толстого - не тихий вечірній спокій старого мудреця , який багато прожив і тепер може відпочити , а буря і боротьба. Царський уряд вважав його одіозною постаттю. Романіст виступив із пристрасними памфлетами проти несправедливості . Неспокійно було і вдома у Толстого: родина дедалі менше розуміла та підтримували його. Самотній і пригнічений духовно, він 1910 р. утік із Ясної Поляни і за кілька днів помер від запалення легень на залізничній станції Астапово. Похорон Толстого перетворився на одну з найпотужніших масових акцій в історії Росії.

А й справді , як важко втрачати тих людей , які вносять барви у просте буденне життя. Гоголь казав : "У письменника тільки і є один вчитель, самі читачі " .Хто був вчителем для Толстого невідомо, може це було його життя.

Як бачимо книга відіграє важливу роль у житті людини. Читаючи ми часто роняємо сльозу , пишаємось великими українськими діячами , засуджуємо.

Я звичайно вже не читаю книжки про Карлсона, а цікавлюсь літературою для старших класів та все одно перша дитяча бібліотека та бібліотекар, який прищепив мені любов до книги залишать у моєму серці теплі спогади , й інколи у найглибшому закутку душі розумієш, що життя триває , щось змінюється , а щось залишається ; Життя -вирує , не стоїть на місці , але книга назавжди залишиться для мене найкращим, щирим другом, що супроводжуватиме мене всюди. І якою б не була моя професія я завжди берегтиму книгу, як уособлення незрадливості, постійності та вчительки життя.

Робота Свіргодської Анастасії учениці 10 класу .