Коли в українські степи приходила рання весна, по селах починали лаштуватися в далеку дорогу чумаки. Проводжали чумаків у неблизьку подорож урочисто всім селом. Співали пісень, виголошували напуття, а сивий, статечний, найшанованіший у громаді чоловік, благословляв їх перед нелегкою, сповненою багатьох небезпек дорогою!
Отаман востаннє оглядав своїх побратимів. Зібралися тут і сміливі, і дужі та витривалі, і чесні. Всі вони справді можуть покластися один на одного в найбільшій скруті. Адже й нападники їх можуть підстерігати. І тоді чумакам доведеться відкласти батоги й узятися за пістолі, рушниці та шаблі, щоб не дати себе пограбувати, щоб дорогоцінна сіль припливла білою валкою аж із Криму чи Карпат до рідного села.
Чумаків палить немилосердне сонце, січуть дощі, полощуть вітри, а вони тихо просуваються українськими степами. Скриплять вози, ремигають воли, минають дні, ночі, і звучать поміж високих могил чумацькі пісні. Пісні і розлогі, мов степ, і повільні, мов крок волів, сумні й веселі. Але все-таки більше сумні, бо в кожній дорозі могла спіткати чумаків трагічна пригода. І хвороби косили, і кулі ворожі. Тому так часто в їхніх піснях ідеться про смерть чумака.
Не тільки в Криму чи в карпатах зустрічали наших чумаків. Часто заходили вони й на дон, де навантажували мажі й мажари рибою. Везли її в свої краї. Бували й у різних європейських містах на ярмарках, скуповували весь необхідний для України крам.
Мало хто знає. Що чумацтво виникло ще в далекі часи Київської русі. Бо вже тоді з її земель вирушали в далекі мандри валки хоробрих і кмітливих людей. Саме тоді й було прокладено їхній основний маршрут, що називався Великим Чумацьким шляхом. Але справжнього розмаху цей промисел набирає в Україні з кінця XV століття. За один сезон ці люди доставляли кілька мільйонів пудів риби й солі ; до Одеси з українських сіл завдяки чумакам перевозилось майже п’ятдесят мільйонів пудів хліба.
Закінчувався сезон, поверталися додому вкрай стомлені і виснажені дорогами чумацькі валки, і як козаки після бойового походу, так і чумаки не дораховувалися багатьох поміж себе. Матері й дружини оплакували загиблих, сиротіли дрібні діти. Таке небезпечне було це ремесло. Не кожен зважувався на нього.
Давно відійшло в минуле чумацтво, полишивши нам після себе народні пісні. Легенди й перекази про ті далекі часи. А ще полишило слід у високих небесах. Безмісячної ночі там можна побачити світлу туманну смугу. Зіткану х незліченної кількості маленьких зір. Астрономи називають її Молочним Шляхом. А в Україні вона з давніх-давен відома як Чумацький Шлях.