Лист Гете в майбутнє

Вітання вам, майбутні читачі,

іще не знані в небі й на землі!

Для мене ви – як світло уночі,

як ранок в теплій, сонячній імлі!

Пишу я вам з сивої давнини,

Де Веймер тихим, крихітним знайдете,

не знаю, чи відомий в далині,

та звали мене німці Йоганн Гете.

Ким я не був: і членом комітету,

і вченим-науковцем, живописцем,

але завжди у образі поета

шукав своє призначення і місце.

Скажи, мій друже, чи тобі відомо,

у твій далекий, незбагненний вік,

де щастя: у сім'ї чи у хоромах?

Для чого є у світі чоловік?

Я вже не юний: сніг на волосинах,

сильніше віє холод з плином літ,

але надія у коротких днинах

на кращих вас прикрашує мій світ.

А ще з коханням припливають сили.

Я так люблю цей світ, але за що?!

Закоханість мені вручає крила,

роки перед коханням – це ніщо.

Скажи мені, але дивися в очі,

чи марно я трудився ці роки?

Чи марно я писав у довгі ночі?

Забули мого Вертера роки?

Дай обіцянку, що якщо по правді

життя своє прожив я між книжок,

зайди до мене, до старого барда,

до мене й Шиллера багато є стежок.