Про таких, як вона талановиті режисери створюють шедеври кіно і отримують Оскари. Її життя, сила характеру та непереборний оптимізм могли б служити основою повісті. У неї є дар. Ні, вона не знає 50 мов і не може усно розв’язати тригонометричні рівняння, вона не стрибає з двадцять п’ятого поверху без парашута, не записана до книги рекордів Гінесса і не може одним ударом нокаутувати Майка Тайсона. Її дар значно потрібніший для суспільства, ніж усі світові рекорди разом узяті.

У київській школі №20 працює незвичайний учитель української мови та літератури — Галина Ярославівна Хомин. Кожен учень, який у неї навчається, стверджує, що йому пощастило. А мені пощастило в квадраті, адже Галина Ярославівна – мій класний керівник.

Галина Хомин прийшла працювати до школи після закінчення інституту. Щирість, принциповість та прямолінійність молодої вчительки подобалася не всім представникам педагогічного колективу і батькам (та й зараз не всім подобається), але винятковою чесністю у ставленні до учнів вона заробила повагу і авторитет. Зараз їй практично п’ятдесят, але оптимізму та молодечого запалу вона не втратила. Потрібно терміново придумати комусь привітання – директор звертається до неї, учні готуються до КВК – знову Галина Ярославівна сидить над сценарієм. Вона, завжди привітна і щира, скидається на людину, яка в житті не знала горя. Але її шлях не був усипаним трояндами, чашу лиха вона випила до дна. Зовсім молодою Галина Ярославівна втратила чоловіка, який загинув, витягуючи сусідського хлопчика з річки, і їй довелося самій ставити на ноги двох синів. Але жахлива драма не зламала сильного характеру Галини Ярославівни, їй потрібно було боротися, працювати, жити заради дітей.

Якось у школі серед учнів проводилося опитування на тему «Класний керівник ХХІ століття». Дітям потрібно було написати риси, якими має бути наділений ідеальний класний керівник. Частина учнів на це запитання відповіла так: ідеальний класний керівник – Хомин Галина Ярославівна. Така позиція школярів не випадкова. Галина Ярославівна змогла стати для нас старшим другом. Багато учнів довіряють їй свої таємниці, діляться проблемами, адже знають, що вона і підтримає, і порадить. Вона цікавиться життям класу, в курсі усіх подій. Вона знає, хто з ким і чому посварився і що зробити для примирення. Її секрет у тому, що вона бачить у школярах не маленьких дітей, а особистості з індивідуальними характерами. Вона поважає учнів і так знаходить ключик до кожного. Вона ніколи не бере хабарі від батьків за хороші оцінки, ставиться до всіх школярів однаково добре.

Звичайно, усе ідеально не буває. Часом у нашому класі і сварки трапляються, і проблеми. Але Галина Ярославівна ставиться до всіх проблем з гумором, а її зауваженнями стають у школі крилатими висловами. Наприклад, вислів «Добрий день, відро», який для непосвячених – лише незрозуміле словосполучення, на теренах нашої школи означає, що людині, яка жує гумку на уроці, час піти до смітника і виплюнути її. Таких прикладів дуже багато! З легкої руки Галини Ярославівни багато хлопців почали вживати народні перли замість емоційно забарвлених слів. До речі, з висловом «емоційно забарвлені слова» замість звичних «матюків» нас познайомила саме вона.

Галина Ярославівна вміє користуватися Інтернетом і електронною поштою; весела, щира, на уроках – достатньо сувора і вимоглива. Багато хто з її учнів займає призові місця на олімпіадах з української мови. А ще вона має надзвичайний дар – розуміти учнів, який характеризує її як справжнього класного керівника ХХІ століття.

Катерина Грицайчук

Учениця 10-Б класу

Спеціалізованої школи №20

М. Київ