Більш як століття відділяє нас від часу написання І. Нечуєм-Левицьким повісті «Кайдашева сім’я», але життя героїв, їхні вчинки й поведінка хвилюють нас і зараз. У чому ж секрет такого довголіття літературного твору? Мені здається, у художній майстерності автора, І. Нечуй-Левицький не бере предметом дослідження якихось визначних, незвичайних подій, не кидає своїх героїв у вир випробувань, він показує буденне сімейне життя, день за днем, рік за роком. І відзначає, що далеко не всі можуть пройти випробування часом та «сімейними війнами» та зберегти при цьому гідність, поетичну душу.

І. С. Нечуй-Левицький високо цінував народну творчість і щоразу звертався до її невичерпних джерел, мова повісті «Кайдашева сім’я» рясно пересипана, мов перлинами, народними афоризмами, приказками, дотепами, словами пісень. Щоправда, ці народні вислови дуже часто бувають «із перцем» (наприклад : «Хоч між дровами, аби з чорними бровами», «В мене свекруха – люта змія : ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем»).

А використання фольклору надало твору неповторного національного колориту, сприяло його виразності й глибшому розкриттю психології героїв.

Мова повісті «Кайдашева сім’я» багата на порівняння, що служить, поряд з іншими художніми засобами, успішній реалізації ідеї.

У повісті використані гіперболи: Мелашка «виплакала всі сльози, що зібрались за жнива, і полила ними материн садок». На кожній сторінці твору можна зустріти багато інших тропів і лексичних засобів: епітетів («під її солодкими словами ховається гіркий полин»), метафор («в хаті гризла Мелашку свекруха»), синонімів (вони разом верещали, ґвалтували, лаялись»).

Високу майстерність виявив письменник у використанні діалогів, це надало твору напруженого, динамічного й навіть драматичного звучання.

Варте особливої уваги застосування автором у повісті різних засобів гумору й сатири, це комічні ситуації та діалоги тощо.

А чого варта та сцена, коли «не чорна хмара з синього моря наступала – то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала – то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…». Використаний тут з одного боку прийом паралелізму, заперечного порівняння, а з другого боку – урочистий «батальний» тон дляопису нікчемної сварки створюють неперевершену комічну картину, хоч і з відтінком суму.

Отож очевидна велика художня майстерність І. Нечуя-Левицького у використанні всіх художніх засобів, у вираженні авторської позиції – людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин і разом із тим поважати право інших на власну гідність. Недаремно І. Франко відносив повість «Кайдашева сім’я» «до найкращих оздоб українського письменства».