Я І СВІТ

Євген Гуцало (1937-1995)

Євген Гуцало народився на Вінниччині

Тонко розуміти, відчувати прекрасний світ дитинства дано не кожному. Для цього треба мати талант. Таким талантом, яскравим, самобутнім, володів Євген Гуцало. Його твори для дітей — це чарівний світ, де легко і просто народжується казка, де живуть її добрі герої, де зливається в єдине світ людей і світ звірів, птахів, рослин.

Народився Євген Гуцало в сім’ї вчителів. Закоханий у свій рідний край, чарівне Поділля, письменник так висловився про місце свого дитинства:

Там встають усміхнені світанки,

На схід сонця стеляться стежки,

Там співають пісню подолянки

І веселка воду п’є з ріки...

Змалку виявив самостійність у поглядах, творче обдаровання, яскраву індивідуальність. Одного разу треба було написати твір на вільну тему. Прочитавши його творіння, батько, учитель української мови та літератури, підозріло глянув на сина і на весь клас запитав: «Ти оце звідки списав?!». Пробувати себе в літературі Євген почав рано, ще десь у третьому-четвертому класі. Сам змайстрував собі столика з дерев’яних жердин та й писав за ним вірші, оповідання. Хлопець твердо вирішив стати письменником. А ще багато читав. Читав усе, що потрапляло до рук. Читав «Кобзар» Шевченка і стару обдерту Біблію без початку й кінця, що знайшов у бабусиній скрині, читав Вальтера Скотта і Джека Лондона. Пізніше в автобіографії письменник зазначить: «У дитинстві книжка була самим життям...» Пристрасть до жадібного читання не покидала Євгена Пилиповича все життя.

Дитяча мрія Євгена Гуцало таки здійснилася, і вій став в один ряд із класиками вітчизняної літератури. З-під його пера вийшло понад сто книг, а за книжки для дітей «Саййора» та «Пролетіли коні» Євгена Гуцала було відзначено Державною премією імені Т. Г. Шевченка.

Прочитавши оповідання Євгена Гуцала «Олень Август», ти переконаєшся в обдарованості й самобутності цього письменника.

Друзі письменника жартома розказували, що коли Євген Гуцало проходив вранішніми вулицями Києва, то пташки переставали співати і спурхували йому на плече — природа тонко відчувала

справжнього митця, у якого була рівновелика любов до рідного слова й рідної природи.