У КРАЇНІ ДАВНИНИ
ВІД МІФУ ДО КАЗКИ
Українська народна казка
Терпінням і працею всього добудеш.
Не було б щастя, так нещастя допомогло.
Характер персонажа
• Прочитай перше речення казки. Пригадай, чи вже траплявся тобі подібний початок.
• Прочитай назву й перші два абзаци казки. Як ти думаєш, про що розповідатиметься далі?
ЗОЛОТИЙ ЧЕРЕВИЧОК
Був собі чоловік та жінка, і була в них одна дочка. Мати була гарна, а дочка ще краща.
От те дівча ще підлітком було - умирає мати. А вмираючи, покликала до себе дочку та й каже їй нишком:
— На тобі, доню, це зернятко, та нікому не кажи, що в тебе воно є. А як прийде лихо, посади його, то виросте з нього верба яра3, і що тобі треба буде, йди до тієї верби, то все тобі й буде.
1 Ка́рі (копі), карий кінь - темно-коричневий, гнідий.
2 По́лумінь - полум’я, вогонь.
3 Я́рий - тут: яскраво-зелений.
От поховав чоловік жінку, пожурився-пожурився та й знов оженився з удовою. А в тієї вдови та своя дочка. Баба свою дочку жалує, а ту дівчину зненавиділа так, що й просвітку їй нема. Бабина така лінива, така ледача: ні до холодної води не береться, усе б сиділа згорнувши руки. А та дівчина роботяща та добра дитина, і що не дай їй робити і скільки не дай, то все зробить. Та що з того, коли ні́чим бабі не догодить.
От баба й надумала.
- Жени, — каже, — ледащо, бичка пacти! Та на тобі круг прядива, щоб ти його й зом’яла, і потіпала, і спряла, і помотала, і поткала, і побілила, і полотно додому принесла! Та гляди: не зробиш, то й жива не будеш!
Взяла дівчина те прядиво, погнала бичка пасти. Бичок пасеться, а вона плаче: де ж таки видано, щоб усе те за день зробити? А далі й згадала: «Є ж у мене зернятко від матінки!».
От узяла, посадила його на леваді1, полила, а сама сіла та й знову плаче. Плакала, плакала та й заснула. Прокидається, аж із того зернятка така гарна верба яра виросла, а під вербою криничка, і вода в ній така холодна та чиста, як сльоза.
Підійшла дівчина до верби та й каже:
- Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде.
От верба взяла та й відчинилася, а відтіля так панни й вилинули.
- Панно наша мила, панно наша люба, що скажеш робити?
Вона й каже:
- От вам круг прядива: треба його зом’яти, й потіпати, і попрясти, і помотати, і полотно з нього поткати, і побілити.
- Панно наша мила, панно наша люба, зараз буде.
Та й назад усі у вербу.
От допасла дівчина до вечора, знов до верби:
- Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде.
1 Лева́да - тут: пасовисько.
От верба й відчинилася, і ті панни виносять їй полотно тонке, таке біле - хоч зараз сорочки ший. Узяла дівчина те полотно, пригнала бичка додому, віддає полотно бабі. А та аж зубами заскреготіла, як побачила, та нічого казати.
А свою дочку послала бичка пасти, каже:
- На тобі, донечко, мичечку1. Спрядеш - спрядеш, а не спрядеш, то й так принесеш.
Погнала та бичка пасти та мичку закинула, а ввечері приганяє бичка та й каже:
- Голова в мене, мамо, так боліла, що й не зведеш.
- Ну, дарма, доню, ляж та відпочинь!
От діждали вони неділі. Баба свою дочку так причепурила, веде до церкви, а на дідову гримає:
- Топи, ледащо, нетіпахо! Щоб ти й витопила, і обідати наварила, і поприбирала, а ще із цього полотна й сорочку пошила, поки ми вернемося із церкви. Та гляди: не зробиш, то й жива не будеш!
1Ми́чечка, ми́чка - пучок льону, підготовлений для прядіння.
От пішла баба з дочкою до церкви, а дівчина швиденько витопила, обід наварила, у хаті поприбирала, тоді побігла па леваду до верби та й каже:
- Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде.
Верба й відчинилась, а відтіля панни так і вилинули.
- Панно наша люба, панно наша мила, що скажеш робити?
- Треба із цього полотна, поки із церкви вийдуть, сорочку пошити. Та ще й дайте мені вбратися — хочу до церкви поїхати.
Ті кинулись, убрали її гарно, а на ніжки маленькі золоті черевички взули. Тут і коні під'їхали. Сіла вона та й поїхала до церкви.
Як увійшла вона в церкву, так церкву й осіяла. Люди аж нестямляться з дива: «Чи воно князівна, чи королівна? Ще такої не бачили». А на той час князенко в церкві був. Як угледів її, то й очей уже не відведе від неї. Відправа кінчається, вона перша із церкви вийшла, сіла й поїхала. Під’їхала до верби, верба відчинилася, вона поскидала все із себе, знову наділа своє рам’я , пошиту сорочку взяла. Коні у вербу в’їхали — зачинилася верба, а дівчина пішла в хату, сіла та й виглядає бабу із церкви.
Коли приходять.
- А що, наварила?
- Наварила.
- А сорочку пошила?
- Та й сорочку пошила.
Подивилася баба, нічого не сказала, тільки плечима здвигнула.
- Давай обідати!
Посідали обідати та й почали розказувати, яку то вони панночку в церкві бачили - як сонце, гарну, що аж князенко й молитися забув, усе на неї дивився.
- А до кого вона подібна? - питає дівчина. — Може, до мене?
1Ра́м’я — старий, поношений одяг.
Бабина дочка в сміх, а баба:
- Ач, нетіпаха, до кого рівнятися здумала!
Oт діждали й другої неділі. Знову дід з бабою та з бабиною дочкою до церкви, тій звеліла баба топити та й ще якусь роботу загадала. А вона виоралася швиденько та до верби:
- Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде.
Відчинилася верба, а з неї панни так і вилинули.
— Панно наша люба, панно наша мила, що скажеш робити?
Вона їм знову загадала, до церкви убралася, у золоті черевички взулася, поїхала.
Коли князенко вже там. Вона як увійшла, то й церкву осіяла. Люди торопіють: «Боже, яка краса! Хто ж це?». Ніхто не знає. А князенко й очей не відведе. Кінчається відправа, вона перша вийшла, приїхала, пишне вбрання поскидала, своє рам’я наділа, сіла та й дожидає із церкви.
Поприходили із церкви, посідали обідати, розказують за ту панну.
- Князенко гарний, а вона ще краща.
- А може, вона до мене подібна? — Ганна питається.
Бабина дочка сміється, а баба трохи не била дівчини.
А князенко тим часом усе допитується, хто та панна. Ніхто не знає. Радились, радились, як би дізнатись. От один хлопець і каже:
- А я знаю, як довідатися.
- А як? - питається князенко.
- На тому місці, де вона стає, смоли підлити — черевички й попристають.
Так і зробили. Приїхала Ганна-панна на третю неділю до церкви, стала. А ті вже - князенко з панами — так її пильнують, так пильнують. Кінчається відправа, хоче вона йти — не рушить з місця. Рвонулася — таки зірвалась, а один черевичок і зостався. Утекла вона додому, приїхала, убралася знову у своє рам’я та й сидить.
Приходять із церкви, як стали розказувати!
- Такий, — кажуть, — маленький черевичок, що ноги такої нема, щоб на неї прийшовся.
- А може, на мою прийдеться? — питає дівчина.
Баба як розлютується:
- Та ти нетіпаха, тільки в попелі гребешся, ноги, як ті колоди, а до кого рівняєшся!
А князенко геть скрізь розпитується, хто золотий черевичок загубив. Ні, ніхто не знає. Що його робити? А той парубок та й каже знову князенкові:
- А я знаю, як її знайти.
- А як? — питає князенко. - Кажи!
- Послати скрізь міряти той черевичок: на чию ногу прийдеться, то той вона.
От так і зробили. Пішли ті слуги князенкові міряти. Ходять та міряють, та й міряють — нема! От заходять і в ту хату, де дідова й бабина дочки були. А баба ще здалеку їх побачила, що йдуть, та на свою дочку:
- Мий, доню, швидше ніжки, бо йдуть черевичок міряти!
А на дідову:
- А ти, нечупаро, геть мені зараз на піч, щоб і не видно тебе було!
Та й загнала її. Прийшли ті.
- Здорові!
-Дай, Боже, доброго здоров’я!
- Чи є у вас дівчата?
- Та є в мене дочка, — каже баба. — Доню! Доню! Біжи сюди, давай ніжку: золотий черевичок міряти! От люба дитина - ніжки біленькі.
Почали міряти - ні, не приходиться.
- Та ти дужченько, доню, стромляй ніжку — вона влізе!
Стромляла, стромляла — де там! А дідова дочка дивиться з печі.
- А то ж яка дівчина у вас на печі? - питається пан.
- Та то ледащиця! — говорить баба. Та на дівчину: — Ти чого злізла, сказано тобі - сиди там!
- Ні, бабо, хай вона сюди йде! А злазь, дівчино!
Злізла вона, стала черевичок міряти - враз так і прийшовся.
- Ну, бабо, - кажуть пани, - цю дівчину візьмемо у вас.
- Оце лихо! Де ж таки видано, щоб таке опудало та князенкові за дружину було! Чи то ж годиться?! Я не пущу!
- Ні, бабо, таки візьмемо!
Баба верещить: та вона така, та вона сяка! Та вона з попелу не вилазить, та на ній сорочки ніколи білої нема. Так ті й не слухають. А дівчина каже:
- Стривайте трохи, піду приберуся!
Вийшла на леваду: «Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде». Як відчинилася верба, а ті панни так і вилинули. Убралася вона; як увійшла в хату - усе осіяла. Так усі й поторопіли.
- Дайте ж, - каже, - взуто й другий черевичок.
Посідали, поїхали. Швидко й весілля відбули.
А верба з криничкою пішла в землю та й знов у князенковому саду вийшла.
• Які завдання придумувала баба дідовій дочці? Скільки разів?
• Хто і як допомагав дідовій дочці? За які риси характеру вона мала прихильність у своїх помічниць?
• Якою змальовано бабу в цій казці? Пригадай казки, де є зла мачуха. Що повторюється в цих творах?
• Прочитай уривки казки, яким відповідають малюнки. Якою показано бабину дочку, а якою - дідову? Знайди в тексті слова, які характеризують бабину й дідову дочок.
• Як ти розумієш вислови: просвітку їй нема; ні до холодної води не береться: сиділа згорнувши руки?
• Яка основна думка казки?
• Порівняйте прочитану казку із чарівною:
1. Де відбуваються описані в казці події?
2. Чи є в ній чарівне перетворення?
3. Скільки випробувань випадає на долю героя казки?
