З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ

ОПОВІДАННЯ

ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО

Герої Всеволода Нестайка дуже непосидючі, а тому часто помиляються, потрапляють у кумедні ситуації. І це викликає сміх. Письменник говорив: «Я сподіваюсь, що, можливо, книжки мої навіють маленьким читачам більшу людяність, краще розуміння людей».

• Прочитай оповідання. Поміркуй над його змістом.

ЯК МИ ЛІТАЛИ В КОСМОС

(Скорочено)

Ця історія відбулася ще за три роки до польоту Юрія Гагаріна1. Одного дня я твердо вирішив залишити Землю, цю нудну, нецікаву планету, з усіма її двійками з математики. Я задумав побудувати супутник і назавжди полетіти в космос. Спочатку думав зробити це сам. Але потім зрозумів, що самому буде, по-перше, важко, а по-друге, сумно. І я запросив у компанію свого найщирішого друга й однокласника Ромку. Ромка, не задумуючись, погодився. В нього теж були всі підстави розлучитися із Землею. Напередодні він розбив мамину улюблену вазу, непомітно викинув черепки на смітник і з трепетом чекав покарання.

1 Юрій Гагарін — перший космонавт, що побував у космосі.

Сидячи в темному кутку під сходами, ми гомоніли.

—   Ти розумієш, Ромко, ми будемо першими у світі людьми, що полетять у міжпланетний простір, — захлинавсь я. — Першими! Розумієш? Усі люди на Землі з хвилюванням стежитимуть за нашим польотом. Головне — треба одірватися від Землі. Я по радіо чув. А там почнемо кружляти по орбіті1!

І ми почали майструвати катапульту2. Це була каторжна, виснажлива робота. Копали під бочкою траншею, встановлювали пружини, ресори і важелі. Особливо попомучилися, коли витягали на дерево, що росло якраз коло бочки, здоровенну каменюку. Ця каменюка, впавши з висоти, мала привести в дію механізм.

Нарешті все було готове.

Після уроків, нашвидку пообідавши, ми з Ромкою почали збиратися в дорогу.

Ми приладнали до бочки стару кришку од виварки. Це був «верхній люк». Кришка прекрасно закривала бочку і міцно кріпилася зсередини сталевим дротом. Ніякі космічні сили не змогли б її відкрити.

1 Орбіта — шлях руху небесного тіла, штучного супутника Землі.

2 Катапульта — тут: механізм для старту літака.

Дно бочки вистелили сіном та старою ковдрою. Вийшло дуже м’яко, тепло й зручно. До того ж це рятувало від ударів на випадок зіткнення з якою-небудь планетою.

З харчів у дорогу взяли: буханку хліба, вісім холодних вареників з картоплею, три цукерки «Киць-киць», дві цибулини, оселедець і пляшку з водою...

Без п’яти хвилин вісім. Ми з Ромкою в мовчанні стоїмо біля супутника «Ліра». Урочистий момент.

У небі незчисленними вогниками сяють зірки. Зараз ми з Ромкою полетимо їм назустріч і ніколи більше не повернемося на Землю.

Минають останні секунди.

—   Ну, пішли, — тремтячим голосом кажу я.

Ромка одкрив кришку «люка» і вже підняв ногу, щоб залізти в бочку. І в цю ж мить почувся дівчачий голос:

—   Хлопці, а що ви тут робите?

Від несподіванки Ромка випустив з рук кришку, і вона боляче вдарила його по коліну.

З-за сараю з’явилася Тетянка, наша зухвала однокласниця.

—   Геть звідси! — спокійно сказав Ромка.

—   Дуже я тебе злякалась! От не піду.

Оце так номер! Що робити? Здавалося, виходу не було. І тоді я вирішив їй усе чесно розповісти.

Почувши в чім справа, Тетянка підскочила:

—   Ой, хлопці, як це чудово! Візьміть і мене!

—   Що-о? — ми перезирнулися. — Та ми ж не вмістимося всі в супутнику!

—      Ось як! Так ви теж не полетите! Я зараз же скажу тітці Теклі, і вона вам вуха пообриває за те, що ви її бочку чіпаєте... Тітко Текле! — крикнула Тетянка.

Робити було нічого.

—   Гаразд... Залазь! — зціпивши зуби, пробурмотів Ромка і шепнув мені на вухо: — В крайньому разі ми її викинемо по дорозі.

Тетянка вмить залізла в бочку.

Сопучи і штовхаючись, ми з Ромкою довго вмощувались. Потім, хвилюючись, якимось писклявим голосом я сказав:

—   Приготуватися! Даю старт!

Ромка й Тетянка затамували подих. Я щосили потяг за мотузку, до другого кінця якої там, на дереві, була прив’язана здоровенна каменюка. Почувся тріск, щось гупнуло, загримотіло і...

Тетянка вдарила Ромку ногою у вухо. Ромка штовхнув мене ліктем у потилицю, а я ткнувся носом Тетянці в живіт. Потім Тетянка сіла мені на голову, Ромка турнув Тетянку коліном, а я наступив Ромці на носа...

Яке щастя, що стінки супутника «Ліра» були вистелені ковдрою!

Бочка шалено оберталась і підстрибувала.

І, незважаючи на це, я радісно вигукнув:

—   Ура! Ми лети...

Супутник, мабуть, летів уже у верхніх шарах атмосфери1. Він обертався все повільніше й повільніше. Раптом об щось ударився й перестав обертатися.

—   Ми вийшли на орбіту! — урочисто промовив Ромка.

Кілька секунд пішло на те, щоб розібратися, де чиї ноги, руки, голова...

У бочці було темно.

—   Цікаво, де тепер Земля? — тихо спитала Тетянка. Їй уже хотілося додому, до мами.

—   А-а, попалася! — злорадно захихикав Ромка. — Ото не треба було летіти. А тепер — усе! Тепер ти ніколи не повернешся додому.

Тетянка нічого не відповіла. І я теж мовчав.

Гнітюча тиша запанувала в супутнику «Ліра». Я, Ромка й Тетянка сиділи й мовчки прислухалися до космічної тиші Всесвіту. І раптом...

Раптом ми почули гучні кроки й голос. По небу хтось швидко йшов лаючись. В усьому Всесвіті лише одній людині міг належати цей голос — двірничці тітці Теклі.

1 Атмосфера — газоподібна оболонка Землі та деяких інших планет.

— А біс забрав би цих песиголовців. Знову якогось лиха накоїли!

Я кинувся одкривати люк...

Супутник «Ліра» мирно лежав у бур’янах. Над ним стояла двірничка з мітлою...

Що було потім? Не треба питати.

Тетянці, звичайно, добре влетіло. Але найбільше перепало мені й Ромці.

І не в тім справа, що після зустрічі з батьками ми довго не могли сісти й соромилися показатися людям на очі. І не в тім, що учні в школі два тижні не давали нам проходу і все запитували про враження від космічної подорожі.

Виявилось найголовніше: щоб побудувати супутник, треба знати... математику. Ма-те-ма-ти-ку! І сказав це не хто-небудь, а сам Жорка Циган, найпопулярніша у нас людина в школі, чемпіон міста з плавання. Це було для мене відкриттям. Довелося братися за математику.

Без підготовки, друзі мої, нічого не робиться. Запам’ятайте!

Отак літав я в космос.

• Від чийого імені ведеться розповідь у творі? Назви персонажів оповідання.

• Чому хлопці вирішили залишити Землю? Розкажи, як вони готувалися до польоту в космос. Як відбувався «політ»? Чим закінчився?

• Який епізод «космічного польоту» викликав у тебе сміх? Прочитай.

• Якого висновку дійшли «космонавти»?

• Назви головних героїв оповідань Анатолія Григорука та Всеволода Нестайка. Чому твори про них вміщено саме в скриньці сміху?

Чи знаєш ти?

У дитинстві одним з улюблених письменників Всеволода Нестайка був Микола Трублаїні. Малий Всеволод разом зі своїм сусідом-ровесником зачитувалися його творами і мріяли стати капітанами далекого плавання. Згодом з’ясувалося, що через особливості зору Нестайко не може бути моряком, а от сусідові таки пощастило.

Своє перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок», коли йому було двадцять чотири роки.

Повтори і пригадай

• Які оповідання зі скриньки цікавих і повчальних історій тобі найбільше сподобалися? Чому?

• Обери і виконай завдання:

1. Поясни, чому Олександр Копиленко стверджував, що кошеня хоробре, а Юрій Старостенко назвав зозульку сміливою.

2. Назви головного героя прочитаних тобою оповідань Миколи Трублаїні. Що ти можеш сказати про його характер?

• Розкажи, чого навчили тебе оповідання Василя Сухомлинського.

• Розкажи про Андрійка, головного героя оповідань Володимира Сенцовського.

• Визнач основну думку твору «Мудра голка».

• Назви оповідання зі скриньки сміху та їхніх авторів.

• Пригадай усі приказки з оповідання Анатолія Григорука «З курми лягай, з півнями вставай». «Поговори» з Дениском, використовуючи прислів’я та приказки. Склади продовження оповідання, розкажи, яким став Дениско-першокласник.

• Чому прочитані тобою оповідання розміщено в різних скриньках?