11 КЛАС

ОЛЕКСАНДР ІРВАНЕЦЬ

ДО ФРАНЦУЗЬКОГО ШАНСОНЬЄ

Це є поезія найвища

Це є найвища простота,

Коли передаються вірші,

Мов поцілунки — з уст в уста.

Твої пісні легкі і світлі —

Їх так сприймають слухачі.

Та пам’ятай: у цьому світі

Є свистуни і стукачі.

А ти — гітара, гілка з дерева,

І ти сьогодні на кону.

Скажи, кому твоя заревана

Душа потрібна, ну, кому?

Вдягайся модно, лайся модно,

Та час від часу пригадай,

Як слухав дзвона Квазімодо

В глухонімому Нотр Дам.

Він припадав до дзвона тілом

І разом з ним літав, літав...

О, скільки тих, які хотіли

Тілами битися в тіла,

А язиками лізли в душі.

Я й сам колись таким грішив.

Пісні, мов кошенят задушених,

В зубах по вулицях носив.

Душа повільно прозоріла

Все по ночах.

А по очах

Болюче вдарило прозріння:

Про що кричав?

Кому кричав?..

Є вуха, що немов корою

Укриті суєтністю змін.

Хай серцем слухають і кров’ю,

Як Квазімодо слухав дзвін!