8 КЛАС

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ...

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?..

Не питали б люде, що в мене болить,

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нуджу світом? «Нічого робить», —

Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!

Нащо вас кохав я, нащо доглядав?

Чи заплаче серце одно на всім світі,

Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...

Може, найдеться дівоче

Серце, карі очі,

Що заплачуть на сі думи,—

Я більше не хочу...

Одну сльозу з очей карих —

І... пан над панами!

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!