ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО

З дитинства: дощ

Я уплетений весь до нитки

у зелене волосся дощу,

вплетена дорога до батьківської хати, вплетена хата на горі, як зелений птах,

уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою,

уплетена річка, наче блакитна стрічка в

дівочу косу,

уплетена череда корів, що спочивають на

тирлі.

А хмара все плете зелене і холодне волосся дощу.

Але усім тепло,

усі знають: дощ перестане,

і хто напасеться, хто набігається,

хто нахитається,

хто насидиться на горі,

хто належиться,

а хто прийде додому

у хату, наповнену теплом, як гніздо.

Автор створив своєрідний неповторний образ дощу. Усі предмети та явища здаються вплетеними в пасма дощу, схожі на зелене волосся. У такий спосіб підкреслено специфічне світобачення ліричного героя.