Уста говорять: «Він навіки згинув!»
А серце каже: «Ні, він не покинув!»
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча.
Тут, в глибині, і б'ється враз зі мною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку.
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться.
Чи поцілунок на устах озветься.
Струна бринить лагідною луною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи я спущусь в безодні мрій таємні.
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують примари,
А голос твій бринить, співа з журбою:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи сон мені склепить помалу вії,
Покриє очі, втомлені від мрії,
Та крізь важкі, ворожії сновиддя
Я чую голос любого привиддя,
Бринить тужливо з дивною журбою:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
І кожний раз, як стане він бриніти.
Тремтять в моєму серці тії квіти.
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
«Тебе нема, але я все з тобою!»
Коментар
Поезія Лесі Українки «Уста говорять: «Він навіки згинув!» належить до інтимної лірики, містить у собі автобіографічні мотиви. Лірична героїня (а з нею і поетеса) пережила втрату коханої людини, бона не може її забути, тому їй здається, що коханий увесь час поряд, підтримує її. У піснях, у мріях героїня хоче забути муку, бо він — все одно завжди поруч.
Стислий виклад твору
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Уста говорять: «Він навіки згинув!»