Гомін, гомін по діброві,

Туман поле покриває,

Мати сина проганяє:

«Іди, сину, геть від мене —

Нехай тебе турки візьмуть!»

«Мене, нене, турки знають —

Мене кіньми наділлють!»

Гомін, гомін по діброві.

Туман поле покриває,

Мати сина проганяє:

«Іди, сину, геть від мене —

Нехай тебе орда візьме!»

«Мене, нене, орда знає —

Сріблом, злотом наділяє!»

Старша сестра коня веде,

А підстарша зброю несе,

А меншая випитує:

«Коли, брате, з війська прийдеш?»

«Візьми, сестро, піску жменю.

Посій його на каменю —

Ходи к ньому зіроньками,

Полий його слізонькамиі

Коли, сестро, пісок зійде —

Тоді брат твій з війська прийде!»

Гомін, гомін по діброві.

Туман поле покриває.

Мати сина прикликає:

«Вернись, синку, додомоньку.

Змию тобі головоньку!»

«Мене, нене, змиють дощі,

А розчешуть густі терни,

А висушать буйні вітри!..»

Коментар

Народна пісня «Гомін, гомін по діброві» належить до козацьких пісень. Запорозькі козаки — мужні захисники своєї рідної землі. Кожен хлопчик змалку готувався до служби у війську. На Запорозькій Січі був вій кодекс честі: треба виявляти мужність і стійкість у боротьбі ворогами, не кидати товаришів у біді, ставити громадські інтереси вище особистих. Хоч жінки, матері й залишалися самі, все ж вважати за честь посилати в запорожці чоловіків та синів; не прощали зради. Служба козацька важка й небезпечна, дуже часто не поверталися неї, падали на полі бою. Про це й говориться у творі. У пісні використані традиційні для фольклору прийоми паралелізму (паралельне ображення явищ природи й людського життя), діалогу, трикратного повторення, вживаються ласкаво-зменшувальні слова.