Упаду собі на лихо.
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда, —
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма1, —
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
1 Епіграма — зле і дотепне зауваження про кого-небудь.
Коментар
Головна риса ліричної героїні вірша (як і самої авторки) — гордість, велика сила духу. Сльози вона вважає слабкістю. Але проходить час, і героїня потрапляє в зовсім іншу ситуацію, протилежну. Коли їй хочеться посміятися над кимось, висміяти якісь вади, вона боїться образити людину й плаче, «щоб не сміятись».