«Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».
Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся.
То сміх мій рветься джерелом на волю!
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може, в цьому й Є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Коментар
Лірична героїня вірша О. Теліги — сувора й спокійна, зі стоїчним характером. Вона живе повнокровним життям, у якому переплелися радість і горе, сміх і біль. Вона щедра, і що віддає — не міряє. її серце загартоване в «хуртовині сніжній», «у холодній зливі», вона поважає більше діло, ніж слово — тверде, безкомпромісне, вірне, незрадливе.
